1. Варварами римляне называли: А) Рабов Б) Христиан В) Легионеров, которые были родом из других провинций Г) Народы, которые казались им грубыми и необразованными. 2. Римская империя была разделена на Западную империю и Восточную империю А) в 395 году Б) в 455 году В) 410 году 3. Расположите в хронологической последовательности следующие события. А) победа Стилихона над Аларихом Б) разграбление Рима вандалами В) гибель Стилихона ответ: 4. Двуличный, завистливый, любитель развлечений, он отдал приказ казнить полководца Рим от разграбления. Это А) Гонорий Б) Константин В) Стилихон 5. Как звали последнего римского императора? А) Рем Б) Ромул В) Гонорий Г) Юлий 6. Верно ли следующее утверждение? Западная Римская империя перестала существовать в 476 году. А) верно Б) неверно

1. - Г

2. - А

3. А, В, Б.

4. А

5. Б

6. А

Объяснение:

Понятие закона в республиканском Риме. В древнем Риме законом являлось решение комиций — народного собрания (populus) того или иного вида (по куриям, центуриям, трибам). Для полной силы закона требовалось содействие трех органов римского государства. Такими являлись:

(1) Магистрат, имевший право созывать народное собрание (консул, диктатор, претор), должен был сначала выработать пись­менный проект закона , ис закона.

(2) Народ, собранный магистратом в комиций, мог принять или отверг­нуть проект целиком, но не обсуждал его, так что весь процесс прохождения закона сводился к вопросу магистрата, предлагающего закон, и положитель­ного или отрицательного ответа со стороны народа («как просишь» ), или «стою на старом законе».

(3) Наконец, закон, предложенный магистратом и принятый народом, нуждался в ратификации или одобрении со стороны сената. Принятые таким образом законы носили название. Ис законам противополагались к концу республики законы, уста­навливавшиеся по делегации законодателя полководцами в завоеванных провинциях.

Незважаючи на співпрацю лівобережного гетьмана, московський цар, так само як і під час Полтавської битви, не довіряв Скоропадському, підозрюючи, що той може об'єднатися з Пилипом Орликом. Саме тому до місць дислокації основних сил лівобережного козацького війська у Гадячі, Сорочинцях, Золотоноші та Чигирині були введені московські підрозділи.

Терор супроти мазепинців та їхніх родин, депортованих у Сибір, конфіскація їх маєтків і нахабна роздача награбованого московськими вельможам, створення в Україні величезних латифундій Олександра Меншикова, чужих достойників й обмеження права земельних надань гетьмана, численні й чимраз більші мобілізації козаків і посполитих на важкі будови військових укріплень, каналів (Ладога, Волга-Дон) і нової московської столиці Петербургу — все це буквально паралізувало діяльність українського уряду.

Нарешті, 1722 року Петро І утворив Малоросійську колегію, яка значно обмежувала владу гетьмана й права українського уряду. Економічна політика Московського царства в Україні по 1709 р. набирає виразно колоніального характеру: обмежуються або й забороняються торгові відносини Гетьманщини з Західною Європою, чорноморськими країнами й Запоріжжям, гальмується розвиток української промисловості (зокрема гутницької й салітряної); економічне і фінансове життя Гетьманщини піддається під монопольний контроль московського уряду й купецтва. Чималих утисків зазнає також культурне і церковне життя (зокрема заборона українського друку 1720). Все це погіршувало політичну й моральну атмосферу країни, тероризувало українську людність, сприяло численним доносам на гетьмана та його уряд, кінець-кінцем дезорганізувало українське національне й громадське життя.