Розповідь про візантійську імперію (коротко)

Візантія була багатонаціональною державою. Її населення становили греки, сирійці, євреї, єгиптяни, вірмени, грузини та інші народи. Візантію називали “країною міст”, що їх у період розквіту імперії нараховувалися сотні. Найбільшими містами були Константинополь, Александрія, Антіохія, де мешкало по 200 – 300 тис. душ. Столиця імперії — Константинополь — була розташована на березі протоки Босфор, де перетиналися найважливіші торговельні шляхи: морський — з Чорного моря до Середземного та суходільний — з Європи до Азії. Візантія вела торгівлю з Китаєм, Іраном, Індією, країнами Західної та Східної Європи.

За своїм державним устроєм Візантія була монархією. Вся повнота влади належала василевсу (грецька назва імператора), який був “нижче Бога і наступним після Бога”. Християнська церква підтримувала владу імператора, вважала його захисником церкви і вимагала від підданих віддавати йому богорівні почесті. Для звертання до імператора належало стати на коліна, царським статуям слід було віддавати шану, як іконам. Але важливою особливістю було те, що священною вважалася лише посада імператора, а не його особа. Імператор не успадковував трону, а обирався армією, синклітом (грецька назва сенату) і народом.

За роки існування Візантії на її престолі були і солдати, і діти селян, і конюхи. Для того, щоб зробити свого сина наступником престолу, імператори вимушені були хитрувати і проголошувати його за свого життя співправителем. Однак і це не гарантувало того, що син успадкує престол. Будь-який заколот­ник, якому таланило захопити трон і якого підтримувала армія, вважався законним правителем. Відсутність усталеного порядку наступництва престолу призвела до того, що зі 109 осіб, які займали престол Візантійської імперії з 395 р. по 1453 р., лише 34 померли своєю смертю. Решта втрачала владу або через примусове зречення, або через насильницьку смерть.

Водночас влада імператора була абсолютною і необмеженою. Він був понад законом, розпоряджався життям і майном своїх підданих. Імператор правив країною за до великої кількості чиновників, а також синкліту, що був дорадчим органом при імператорі. Він був і главою держави, і вищим законодавцем, і керівником уряду, і вищим суддею, і головнокомандувачем армії.

Зараз, як ніколи раніше, архітектори мають свободу вибору, як художніх, так і конструктивних засобів і будівельних технологій.

Конструкція не може бути красивою, якщо вона погано виконує свої механічні функції, в ній повинні бути максимально використані якості формує її будівельного матеріалу, і всі новітні досягнення інженерних розрахунків. Раціональність рішення, висока технічність, правильне використання матеріалу — необхідні умови формування краси конструкції і високих художніх достоїнств архітектурних споруд.

Пред'являються до конструкції технічні вимоги, з естетичними принципами організації архітектурного простору.

Оновлення набору будівельних матеріалів і новітніх будівельних технологій призвело до більш динамічного розвитку форм сучасної архітектури. Реалізуючи можливості, закладені в нових конструкційних матеріалах, архітектори знаходять свободу формоутворення, як щодо внутрішнього простору, так і

Объяснение:

В

Объяснение:

У 1199 або на початку 1200 року (точна дата невідома) помер галицький князь Володимир Ярославич, який не мав законнонароджених синів. Роман за підтримки польських військ обложив Галич і змусив галичан прийняти його на князювання. Іпатіївський літопис оповідає, що Роман вигнав двох бояр — «Годувальничичів» (тобто синів людини, яка обіймала раніше в Галичі важливу посаду «годувальника»), оскільки вони виступали за за до Галича синів Ігоря Святославича Чернігівського, онуків Ярослава Осмомисла по матері. Польський хроніст Вінцентій Кадлубек, молодший сучасник роману, свідчить, що Роман проводив у Галичі політику терору проти місцевих бояр: одних він знищив, зрадивши різного роду жорстоких страт, інші самі в страху розбіглися по всіх навколишніх землях. Радянські історики стверджували також, хоча і без опори на першоджерела, що Роман конфісковував боярські землі.

Незабаром після захоплення Галича Роман вступив у другий шлюб. Ні ім'я, ні походження його другої дружини невідомі