Напишите сочинение , , один день в древнем египте" от 1 лица например за раба вельможи или фараона

В интернете есть

Внешняя политика Ивана IV осуществлялась в трех направлениях: на западе – борьба за выход к Балтийскому морю; на юго-востоке и востоке – борьба с Казанским и Астраханским ханствами и начало освоения Сибири; на юге – защита русских земель от набегов крымского ханства. Татарские ханы совершали грабительские набеги на русские земли. На терри-ториях Казанского и Астраханского ханств в неволе были тысячи русских людей, захваченных во время набегов. Жестоко эксплуатировалось местное население – чуваши, марийцы, удмурты, мордва, татары, башкирцы. По территориям ханств пролегал Волжский путь, но Волга не могла использоваться русскими людьми на всем своем протяжении. Привлекали русских помещиков и плодородные малозаселенные земли этих краев.

Сначала Иван Грозный предпринял дипломатические шаги, направленные на подчинение Ка-занского ханства, но они не принесли удачи. В 1552 г. 100-тысячное войско российского царя оса-дило Казань. Оно было лучше вооружено, чем татарское. Артиллерия Ивана IV имела 150 круп-ных пушек. Использовав подкоп и бочки с порохом, русские взорвали стены Казани. Казанское ханство признало себя побежденным. Народы Среднего Поволжья вошли в состав Российского государства. В 1556 г. Иван Грозный завоевал Астраханское ханство. С этого периода все Повол-жье являлось территорией России. Свободный Волжский торговый путь значительно улучшил ус-ловия торговли с Востоком.

В середине XVI в. в состав России вошли Башкирия, Чувашия, Кабарда. Присоединение Ка-занского и Астраханского ханств открывало новые перспективы, становился возможным доступ к бассейнам великих сибирских рек. Сибирский хан Едигер еще в 1556 г. признал вассальную зави-симость от Москвы, но сменивший его хан Кучум (? – ок. 1598) отказался признать власть Москвы (угнетал местных жителей, убил русского посла) .

Купцы Строгановы, имевшие от царя грамоту с земель к востоку от Урала, по разрешению Москвы наняли большой отряд казаков для борьбы с ханом Кучумом. Предводителем отряда стал казацкий атаман Ермак (?-1585). В 1581 г. отряд Ермака нанес войскам Кучума пора-жение, а через год занял столицу Сибирского ханства Кашлык.

Окончательно Кучум был разбит в 1598 г. , и Западная Сибирь была присоединена к Россий-скому государству. На присоединенных территориях утвердились общероссийские законы. Нача-лось освоение Сибири русскими промышленниками, крестьянами и ремесленниками.

Внешнеполитические действия России на Западе – борьба за выход к Балтийскому морю, за прибалтийские земли, захваченные Ливонским орденом. Многие прибалтийские земли издавна принадлежали Новгородской Руси. Берега реки Невы и Финского залива входили раньше в состав земель Великого Новгорода. В 1558 г. русские войска двинулись на Запад, началась Ливонская война, продолжавшаяся до 1583 г. Правители Ливонского ордена препятствовали связям Россий-ского государства с западноевропейскими странами.

Ливонскую войну делят на три этапа: до 1561 г. – русские войска завершили разгром Ливон-ского ордена, взяли Нарву, Тарту (Дерпт) , подошли к Таллину (Ревелю) и Риге; до 1578 г. – война с Ливонией превратилась для России в войну против Польши, Литвы, Швеции, Дании. Военные действия приобрели затяжной характер. Российские войска вели борьбу с переменным успехом, заняв летом 1577 г. ряд прибалтийских крепостей.

Осложнило положение ослабление хозяйства страны в результате разорения опричниками. Изменилось отношение к русским войскам местного населения в результате военных поборов.

В этот период на сторону врага перешел князь Курбский, один из самых видных русских военачальников, знавший к тому же военные планы Ивана Грозного. Затрудняли положение опус-тошительные набеги на русские земли крымских татар.
Полностью

Один день із життя трипільця

Трипільська цивілізація – умовна назва спільності племен, які мешкали на землях сучасної України, Молдови й частини Румунії з 5 400 до 2 750 р. до н. е. З одного боку, здавалося б, неймовірно давно.

Не менш цікавий і устрій трипільців. Це була землеробська цивілізація, що мала екстенсивний метод господарювання. Трипільців оточували величезні території лісостепу з родючими ґрунтами. Це, з одного боку, пояснювало їх чисельність і процвітання. Але це ж згодом стало і причиною загибелі цивілізації. Трипільці за до досконалих знарядь, виготовлених з примітивних матеріалів, вмудрялися (без застосування комбайнів) вирощувати від 8 до 12 центнерів плівчастих пшениць з гектара. Приблизно стільки ж, скільки збирають в наших колгоспах через сім тисяч років. Причому, кремнієвий серп всього в півтора рази поступається в продуктивності сталевому.

Весь устрій життя трипільців диктувався життєвими циклами Земл землеробства. З часом, зрозуміло, землі виснажувалися. Але це аніскільки не засмучувало древніх: площ навколо було скільки завгодно. Тому величезні прототипи міст існували не більш 50-70 років. Потім відбувалося їх ритуальне спалювання (що до власне, і відкрити цивілізацію, але про це пізніше) і населення йшло на нове місце. Приклади таких ритуальних спалювань, до речі, збереглися до наших днів в деяких африканських племенах.

Особлива роль у трипільському суспільстві належала жінці. Її день минав у турботах: вона розтирала зерно, носила воду, годувала живність, розфарбовувала мисочки й глечики, ткала полотно, шила одяг, майструвала зі шкіри взуття – судячи з неймовірної кількості жіночих глиняних статуеток, жінка в трипільському суспільстві користувалася величезним авторитетом.

Знаряддя праці і зброя виготовлялися з кісток тварин, кременя і каменя, іноді з міді, існують свідоцтва торгівлі заготівками з кременя.

Трипільці вирощували плівчасту пшеницю, плівчастий і голозернистий овес, просо, горох, ячмінь, боби, виноград, аличу, абрикоси. Для обробки землі застосовували підсічну або підсічно-вогняну систему землеробства. Розводили крупну і дрібну рогату худобу, свиней, коней. Полювали за до луку і стріл. Використовували на полюванні собак. Високого рівня досягло гончарне ремесло. Трипільська кераміка займала одне з видних місць в Європі того часу по досконалості виготовлення та розпису.

Очевидно, все життя трипільців проходило в строгих і складних ритуалах. Кожен будинок був храмом, де стояли вівтарі із статуетками богинь з товстими стегнами, прародительок Великої Матері Богів античного світу. Мабуть, що і маленькі глиняні тварини служили не дитячими іграшками, а ідолами. Особливо багато ліпили зображень биків і корів.

Типовий трипілець жив на "хуторі", який складався з 7-15 малих сімей, швидше за все близьких родичів. Такий б життя мало чим відрізнявся від устрою інших розвинених суспільств того часу – Північної Африки, Центральної Америки.

Однак мешкали трипільці не лише на хуторах, але й у величезних, як на той час, містах. Вони знали, як облаштувати життя багатотисячних колективів, як цими колективами керувати. Безсумнівно, у них були і міський "голова", і бюрократія, і "міліція". А можливо, і самобутні ЖЕКи, РАГСи, витверезники, в'язниці.

Життя трипільців було тихим, мирним, спокійним. Адже в них не було ворогів. Лук – улюблена зброя. Але ознак військових зіткнень немає. Знайдено лише сліди незначних конфліктів – кілька десятків (всього-на-всього) наконечників стріл чи в тому чи в іншому місці. Схоже, що на трипільські поселення не тиснули дикі степові племена – їх у той час просто не існувало. Хоча коня й було приручено, але, судячи по збруї, у військових цілях його не використовували.