За какие поступки прославился римский император константин

Константи́н Вели́кий(лат. Flavius Valerius Aurelius Constantinus; 27 февраля 272, Наисс, Мёзия — 22 мая 337, Никомедия) — римский император. После смерти отца, в 306 году, был провозглашен войском августом, после победы над Максенцием в 312 году в битве у Мульвийского моста и над Лицинием в 323 стал единственным полновластным правителем римского государства, христианство сделал господствующей религией, в 330 году перенёс столицу государства в Византий (Константинополь), организовал новое государственное устройство. Константин почитается некоторыми христианскими церквями как святой в лике равноапостольных (Святой Равноапостольный царь Константин). В то же время Римско-католическая церковь долго не включала его имя в список своих святых, но после Брестской унии имя Константина вошло в список святых РКЦ, он почитается в настоящее время как святой в лике равноапостольных, память 21 мая или 3 июня в храмах, использующих восточный обряд

Содержание  [скрыть] 1Семья2Борьба за власть2.1Восстание Максенция2.2Заговор Максимиана2.3Война с Максенцием2.4Война с Лицинием3Правление Константина3.1Административная политика3.2Религиозная политика3.3Возведение Константинополя3.4Казни Криспа и Фаусты4Болезнь и смерть5Итоги правления Константина6Оценка личности Константина7«Константинов дар»8Память8.1Церковное почитание8.2Храмы9Отражение в искусстве9.1В кино9.2В литературе10Литература11Примечания12Ссылки

Сьогодні проблеми вербальної комунікації, зокрема мистецтва мовлення, досліджує низка дисциплін, центральною із них вважають риторику (зокрема ораторське мистецтво), яка спирається на низку дисциплін - філософію, логіку, психологію, педагогіку, етику, естетику, літературознавство, лінгвістику. Ораторське мистецтво можна вважати лише одним із напрямів риторики.
Риторика як наука і власне термін “риторика” сягають своїм корінням грецької античності. Саме у цей період античні філософи порушили питання, які визначили шляхи розвитку цієї науки. Прикметно, що давні вчені не обмежували проблематику науки лише мовленням. Вони вважали, що риторика охоплює значно ширше коло завдань. Відомий софіст і ритор Горгій та його послідовники вважали риторику інструментом громадянського керування. Аристотель вважав, що суспільно державний устрій є насамперед мовною організацією суспільства. Античний філософ бачив цю науку як “здатність знаходити можлив переконання щодо кожного даного предмета” [8].
Саме з огляду на це у наш час ораторське мистецтво вважають одним із специфічних видів людської діяльності, який можна опанувати як будь-яку іншу діяльність.
Ю.Рождественський, пишучи про погляди давніх мислителів, зазначає: “Майстерність красномовства в умовах демократії життєво необхідна, тому що кожен громадянин поліса в умовах демократії перебуває в потенційній небезпеці від своїх співгромадян. Будь-який із співгромадян може, так би мовити, міцно “причепитися”, звинуватити іншого з вигодою для себе, покликати до суду і виграти суд, відняти майно і життя. Отже, вправність у мові допомагає захиститися й в умовах аристократичного сусідства, і, у разі потреби, у судовій боротьбі. Якщо ж громадянин бажає запропонувати місту що-небудь, то він зіштовхується з громадською думкою, яка завжди консервативна й ситуативна в тому сенсі, що натовп судить всякі пропозиції стосовно своєї думки, яка міняється у зв’язку з поточними подіями. У цьому випадку вправність у красномовстві допомагає переконати співгромадян погодитися на пропозицію. Всяка самодіяльна і заповзятлива людина відчуває перешкоди через громадську думку і, пропонуючи нове, завжди ризикує і життям, і майном. Вправність у красномовстві... допомагає людині посісти вигідніше становище в суспільстві, завоювати певну пошану співгромадян і поліпшити свої матеріальні справи” [75].
Сучасний комунікативний р описують як поєднання різних дискурсів, як-от: юридичний, медичний, бюрократичний, підприємницький,

Відповідь:

Син володимирського князя Романа Мстиславича. Брав участь у битві на Калці проти монголів, був поранений (1223). Після смерті батька відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену Романом. У союзі з половцями розбив галицьку боярську опозицію під проводом Ростислава Михайловича та угорсько-польських інтервентів у битві під Ярославом (1245). Зазнав нападу монголів (1241), визнав себе їхнім васалом (1245). Уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом, польськими і угорськими правителями. Безуспішно намагався утворити європейську антимонгольську коаліцію. Сподіваючись на до західних союзників прийняв від папи Іннокентія IV королівську корону та католицьких кліриків (1253). Як союзник угорців брав участь у війні за австрійську спадщину (1252—1253). Сприяв розвитку міст: збудував Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновив Дорогочин. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Помер у Холмі. Національний герой України