Какие цели ставили перед собой тайпины

Осле опиумной войны в Китае развернулось массовое движение как против иностранцев, так и против маньчжурских и китайских феодалов. В восстаниях и волнениях наряду с китайцами участвовали и другие народности, населяющие Китай: мяо, тибетцы, тун, яо, дунгане и др. Кульминационным пунктом народной борьбы стало тайпинское восстание 1851-1864 гг.

За период с 1841 по 1849 г. официальные китайские хроники зарегистрировали более 110 крестьянских восстаний. Так, в декабре 1842 г. произошло восстание народности фань в Цинхае, в 1843 г. - восстание в Юньнани, в 1844 г. - крестьянские восстания на острове Тайвань, в Хунани и Гуанси, в 1845г. - крестьянские восстания в Гуандуне, Чжили, Шаньдуне, Ганьсу и Чжэцзяне, в 1846 г. - в Гуанси, Хунани, Цзянсу и Юньнани. Восстания постепенно расшатывали власть маньчжурских императоров в Китае. Среди населения, особенно в районах, расположенных к югу от реки Янцзы, получили большое распространение различные тайные общества, известные обычно под общим названием Саньхэхой (Триада), или Тяньдихой (Общество земли и неба). Это были в большинстве своем организации локального характера, объединявшие по нескольку тысяч человек, не связанные одна с другой и действовавшие разрозненно. Наряду с деревенской беднотой, составлявшей основную массу членов этих обществ, в них входили представители городских низов, а также торговцы и даже отдельные мелкие помещики, проникшиеся ненавистью к господству маньчжуров в стране. Основным политическим лозунгом тайных обществ было: «Свергнем династию Цин, восстановим династию Мин». Некоторые из этих обществ выдвигали и такие лозунги: «Чиновники угнетают, народ восстает», «Бей чиновников и не трогай народ», «Лишить богатых имущества, чтобы бедным», и даже призывы к общности имущества: «Уничтожить межи, с тем чтобы все жили одной семьей».

Тайные общества сыграли большую роль в развертывании вооруженной антифеодальной борьбы в Китае после поражения в первой опиумной войне; они подготавливали и возглавляли многие народные восстания.
Вооруженная борьба народных масс еще более усилилась с 1847 г., особенно в южных провинциях, где крестьяне в связи со стихийными бедствиями, постигшими эти провинции, оказались в крайне тяжелом положении. В октябре 1847 г. в двух смежных провинциях Хунань и Гуанси на почве злоупотреблений чиновников при продаже хлеба из государственных амбаров голодающему населению началось восстание крестьян, организованное одним из тайных обществ, возглавляемым Лэп Цзай-хао. Восстание продолжалось несколько месяцев. Вслед за тем весной 1848 г. вспыхнули крупные крестьянские восстания в Хуанчжоу (провинция Гуанси) и в районе гуан-дун-гуансийской границы. Восставшие убивали чиновников, освобождали из тюрем заключенных, облагали контрибуцией крупных помещиков и торговцев, захватывали склады с продовольствием, которое раздавали населению. В ноябре 1849 г. началось еще более крупное восстание крестьян под руководством Ли Юаньфа, охватившее более 10 уездов Гуанси, Хунани и Гуйчжоу. Оно продолжалось до мая 1850 г. и лишь с большим трудом было подавлено цинскими властями. Восстания меньшего масштаба происходили беспрерывно в разных районах.

Несмотря на свой большой размах, вооруженная борьба крестьян велась разрозненно и недостаточно организованно.

Про це без зайвої лірики, керуючись суто архівними документи, пише у своїх книгах “Україна-Русь у битві за “золоте яблуко” Європи” та “Українська звитяга у Віденській “битві народів” доктор історичних наук Тарас Чухліб:

"Король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський цінував Військо Запорозьке як найкращу піхоту, через її витривалість та вправність під час переправ через ріки та проходу лісами. Окрім того, Ян ІІІ Собеський, який наприкінці літа 1683 року, вирушав у похід до австрійської столиці Відня, аби звільнити його від турецької облоги, передбачав використання козацьких підрозділів...

...Один із найбільших дослідників Віденської битви польський історик Ян Віммер писав: “Собеський був великим речником набору запорозьких козаків, тому що розумів бойову вартість козаків”.

Козаків залучали до розвідувальних операцій і особливо у такій нелегкій військовій справі, як захоплення ворожих “язиків”. До речі, саме козаки звільнили сучасну Словаччину від турків у 1683 року.

Про це без зайвої лірики, керуючись суто архівними документи, пише у своїх книгах “Україна-Русь у битві за “золоте яблуко” Європи” та “Українська звитяга у Віденській “битві народів” доктор історичних наук Тарас Чухліб:

"Король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський цінував Військо Запорозьке як найкращу піхоту, через її витривалість та вправність під час переправ через ріки та проходу лісами. Окрім того, Ян ІІІ Собеський, який наприкінці літа 1683 року, вирушав у похід до австрійської столиці Відня, аби звільнити його від турецької облоги, передбачав використання козацьких підрозділів...

...Один із найбільших дослідників Віденської битви польський історик Ян Віммер писав: “Собеський був великим речником набору запорозьких козаків, тому що розумів бойову вартість козаків”.

Козаків залучали до розвідувальних операцій і особливо у такій нелегкій військовій справі, як захоплення ворожих “язиків”. До речі, саме козаки звільнили сучасну Словаччину від турків у 1683 року.