Надо ответьте на три вопроса по теме царь ! 1.соломон знаменит тем, 2.отношение к царю соломону? 3.интересный факт о соломона

Наприкінці XVII ст. українські землі залишалися роз’єднаними. Ліво­бережна Україна з Києвом (Гетьман­щина), Слобожанщина й Запоріжжя входили до складу Росії. Східна Галичина і Правобережжя перебували під владою Польщі. У 1699 р. від Туреччини до Польщі перейшло Поділля з Кам’янцем-­Подільським. Північна Буковина разом із Молдовсь­ким князівством залишалася під гнітом Туреччини, а Закар­патська Украї­на — Угорщини.

На Лівобережжі (Гетьманщині) наприкінці XVII ст. зберігалась українська державність із гетьманом на чолі і полково-сотенним адміні­стративно-територіальним устроєм. Але самостійність була вже помітно урізана й зведена до обмеженої автономії. Московський уряд використовував в Україні найменшу можливість для посилення свого контролю. Гетьман був уже не самовладним правителем, а слухняним виконавцем волі російського царя. Українські міста перебували під контролем царських гарнізонів. Навіть церква України, до цього підлегла константинопольському патріархові, була підпорядкована Москві. Зі свого боку козацька старшина всіляко намагалася зберегти за собою панівне становище, звести нанівець виборність посад, позбавити «чернь» впливу на справи адміністрації. Цьому сприяв царський уряд, дістаючи натомість вірну службу.

Коломацькі статті

Тривале правління І. Самойловича перервалося зненацька. Росія вступила в антитурецьку «Свя­щену лігу» європейських держав і почала боротьбу за вихід до Чорного моря, що контролювався Пор­­тою й Кримом. У 1687 р. за участю українського козацтва відбувся похід на Крим, який закінчився ганебно. І. Самойловича звинуватили у зв’язках із Кримом й іншій «зраді». У військовому таборі на р. Коломак геть­мана заарештували і відправили разом із сином до Москви, а звідти — до Сибіру. Ще одного сина, полковника, стратили. Тут же 25 липня 1687 р. гетьманом був обраний генеральний осавул Іван Мазепа (1687–­1708). Були прийняті Коломацькі статті, які ще більше обмежували українську автономію. Без дозволу царського уряду не можна було обирати й усувати гетьмана. Гетьман не мав права усувати генеральну старшину, вести листування з іноземними урядами.

І. Мазепа — український шляхтич — був людиною із європейською освітою, поетом, змолоду служив при дворі польського короля, але потім залишив його. На козацьку службу вступив при П. Дорошенку, був його довіреною особою. За дорученням гетьмана вирушив у Крим, але був схоплений запорожцями і відправлений до І. Самойловича. У політиці був прихильником міцної влади, намагався обстоювати інтереси України, не псуючи стосунків з Москвою.

І. Мазепа зумів стати близьким другом царя Петра І, надавши йому до в Азовських походах. Одержав звання російського генерала, дійсного таємного радника, князя, був нагороджений орденом Андрія Перво­званного. Багато зробив для розвитку української культури, церкви.

Відродження козацького устрою на Правобережній Україні

Наприкінці XVII ст. більша частина краю була підвладною Туреччині, а північні райони належали Польщі. Унаслідок безперервних воєнних дій протягом чверті століття, спустошливих набігів і союзницьких походів татар уже на початку 70-­х рр. XVII ст. місцеве населення було нечисленним. Наприкінці XVII ст. все воно по­трапило під владу Польщі, яка витіснила Туреччину. З метою освоєння спустошених земель польський уряд надавав право їх заселення численним осадникам, переважно зі шляхти. Щоб прискорити цей процес і створити військовий бар’єр від сусідів, король у 1684 р. дозволив відновити козацтво з поверненням йому давніх прав. Це викликало великий приплив населення, особливо із Західної України.

Швидко сформувалося козацьке військо. Очолював його наказний гетьман. Козацтво підпорядковувалося польській владі, але фактично полковники самі правили на своїх територіях. Серед них виділявся фа­стівський полковник Семен Палій (Гурко), який уславився перемогами над татарами і шляхтою. Уже в 1688 р. він пропонував Москві приєднати до Гетьманщини територію свого полку, але Росія не захотіла псувати відносини із Польщею. Після укладення миру з Туреччиною (1699 р.) зникла потреба в козацтві, сейм прийняв рішення про його ліквідацію. На Правобережжя вступило польське військо, але під Фастовом зазнало поразки. Довести справу до кінця польському уряду перешкодив початок війни зі Швецією.

Возникло в примитивных «однократных» формах возможно, уже на рубеже мезолита и неолита в зоне высокоорганизованного собирательства дикорастущих зерновых в наиболее древних очагах возникновения земледелия (горные засушливые долины Юго-Западной Азии, Мезоамерика и др.). Начальные этапы растениеводства были связаны как с неполивным, так и с поливным земледелием сначала на естественных разливах горных ручьёв («болотное», лиманное земледелие), а затем на искусственно орошаемых участках крупных речных долин с плотин и каналов. В древнейших примитивных «однократных» системах ирригационное земледелие осуществлялось при обваловки паводковых разливов, а в более сложных системах, известных в Месопотамии уже с 6 тысячелетия до н. э., оно достигалось с искусственных гидротехнических сооружений. Традиционная ирригационная техника разных историко-культурных областей и крупных природных зон (например, гор, предгорий, равнин) различна. В зонах предгорий и гор вывод воды осуществлялся с струенаправляющих дамб (горно-ручейковый и горно-долинный типы орошения). На равнинах ирригационное земледелие базируется на регулировании паводковых разливов и крупных оросительных систем. Ирригационное земледелие играло важную роль в становлении древнейших цивилизаций. Развитие интенсивного ирригационного земледелия на значительных площадях в долинах крупных рек (Тигр и Евфрат, Нил, несколько позднее Инд, ещё позднее Хуанхэ, Амударья, Мургаб [1] и др.) стало возможным только при условии регулирования и стабилизации боковых речных дельтовых протоков, а позднее и главного русла реки в процессе совершенствования гидротехнических сооружений. Прогресс ирригиационной техники и совершенствование ирригационного земледелия неразрывно связаны с основными этапами социально-экономической истории народов аридной зоны.