Каким образом аграрная политика царизма расхищению башкирских земель во второй половине 19 в.

Изучение реализации законодательной базы по переселению крестьян в Уфимскую и Оренбургскую губернии, основывается на проводимой земельной политике царизма в крае. Обширный край, однородно заселенный башкирами, в результате административного деления впоследствии был расчленен и коренные жители оказались в разных губерниях. Поэтому рассматривая Башкирию в целом, подразумевая под этим Уфимскую и Оренбургскую губернии. В вышеозначенных губерниях основную массу населения составляли башкиры и они являлись владельцами вотчинных земель. Кроме того, принятые царским правительством законодательные указы и положения распространялись на башкирское население обеих губерний. При проведении обширной колонизационной и земельной политики в башкирском крае царизму не требовалось выделения отдельно той или иной губернии. Именно в уездах башкирского края происходили массовые изъятия вотчинных угодий башкир со стороны правительства под видом создания фонда казенных и запасных участков, а со стороны пришлого населения - арендой и незаконными захватами земли у башкир-вотчинников. Это привело к интенсивной колонизации и заселению переселенцами данной территории .

Петр III отменил деятельность Тайной Канцелярии розыскных дел и запретил применение жестоких пыток для получения показаний. Еще одним важным действием было объявление свободы вероисповедания. В общественных кругах такое решение вызвало ярое недовольство, даже в Европе еще не было полной свободы веры. Он прекратил преследования старообрядцев, которое началось с проведения реформы Никона.

Не имел он поддержки, потому что выражал открытую позицию о поддержке Пруссией и хотел внести колоссальные реформы в пользу немцев. Пример:Петр III родился заграницей и всегда хорошо относился к Пруссии, став российским императором, он пытался ввести в русской армии прусские порядки, в частности офицеров обязали носить узкий мундир, а за нарушение дисциплины военнослужащих проводили через строй, где его били прутьями. Русскому народу пришлась не по душе такая реформа, она вызвала негативное отношение к императору.  Также экс - император заметно усилил крепостное право, что привело к множествам бунтам.

Объяснение:

Це про Г. Яхимовича:

Яхимович Грегорій (1792 - 1863 рр.) - церковний і громадсько-політичний діяч, учений-богослов. Народився в с Підбірці поблизу Львова. Богословську освіту здобув у Відні. З 1816 р. - священик. 31819 р. - професор богослов'я у Львівському університеті. У1841- 1848 рр. - єпископ-помічник митрополита М. Левицького. Перший голова Головної Руської Ради, посол до віденського парламенту, де відстоював українські права, ставав на оборону української мови. 3 1848 р. перемишльський єпископ, з 1860 р. львівський митрополит. Автор численних проповідей та богословських праць.

Це про О. Дух- новича,

Духнович Олександр Васильович народився 24 квітня 1803 р. В с. Тополя в сім’ї священника. У якійсь ворохобі проти царя, змушений був тікати. Таким чином і опинився в с. Тополя, там назвався Духновичем. По закінченні сільської школи (1813) навчався в Ужгородській нормальній школі, гімназії. Після раптової смерті батька в сім’ї залишилося шестеро дітей, і Олександр, що був другим сином, хоч і мріяв „присвятити себе студіям землемірства”, був змушений послухатися матері й зайнятися богословськими студіями. Його мати Марія походила із священницької родини Герберіїв.Через якийсь час його переводять до Біловежі, де він замешкав чотири роки, займаючись крім основної роботи вивченням ботаніки, городництвом.  23 квітня 1838 р. новопризначений єпископ Василь Попович запросив О. Духновича на посаду нотаріуса консисторії. Саме тут він опрацьовує численні архіви й багаті бібліотеки, збагачуючись знаннями. У січні 1844 р. його іменовано каноніком у Пряшеві, куди він переїжджає на постійне помешкання. Тут Духнович розгортає педагогічну культурно-освітню, літературно-видавничу діяльність.Революційні події 1848 -1849 рр. В Угорщині О. Духнович не сприйняв і не підтримав. Обстоював рівність і рівноправність усіх народів. 27 квітня 1848 р. „розлючені мадяри вхопили” Духновича як „якогось розбійника”; після 8-денного утримання в Кошиці його відпустили.

Помер Духнович 30 березня 1865 р. в Пряшеві, де й похований.

Це про А. Добрянського

Політичний діяч і правник Закарпаття

Народився у 1817 р. на Земпленщині (Угорщина). З 1840 р. — урядовець у Пешті, обстоював права неугорських народів.

А. Добрянський  у 1848 р. став членом Головної Руської ради у Львові, домагався, щоб однією зі своїх цілей Рада проголосила приєднан­ня Закарпаття до Галичини.

Одразу після революції 1848 р. закарпатці під проводом А Добрянського та О. Духновича домоглися ряду впливових посад в адміністрації та відкриття шкіл із рідною мовою навчання.

У 1849 р. А. Добрянський подав цісареві проект розподілу Угорщини на національні дистрикти («Пам'ятник русинів угорських») і після його затвердження з жовтня 1849 до 1860 р. був намісником Руського дистрикту в Ужгороді. Після введення конституції 1860 р. і зміцнення угорського впливу втратив пост намісника, проте й надалі обстоював права закарпатських ук­раїнців. Тричі обирався послом до Угорського сойму, однак його проекти не приймалися угорською більшістю, тим більше, що він був орієнтований на Росію.

Із 1864 р. А. Добрянський очолював освітнє товариство «Общество святого Василия В...».

Втративши вплив, переїхав до Австрії, а у 1881 р. —до Львова, де його вплутали до процесу державної зради. Після звільнен­ня переїхав до Варшави.

Найважливіші з публіцистичних праць А. Добрянського ро­сійською, німецькою та польською мовами такі: «Проект политической программы Руси Австрийской»; «О западніх границах Подкарпатской Руси»; «Программа для проведення национальной автономии Австрии».

Помер у 1901 р. в Інсбруці.

Объяснение: