На какие волнующие китайцев нравственные вопросы давало ответы учения конфуция?

Конфуцианство представляет собой нравственное и духовное учение, преподанное китайским философом и наставником Кун-цзы, иначе Конфуцием. Это отчасти этическое учение о том, как люди должны относиться друг к другу. Конфуций направлял свои этические воззрения на основы государственного управления. Утвержденные Конфуцием сочинения легли в основу знаний, необходимых для поступления на государственную службу. Сами сочинения включают такие известные труды, как «Ицзин» , «Изречения» и «Учение о середине» . Конфуций обучал выходцев всех слоев общества. Он поощрял людей жить в согласии с окружающим миром. Конфуцианство придает огромное значение сплоченности и единению общества. Почитание предков является неотъемлемой чертой конфуцианской формы поведения. В отношении конфуцианства трудно решить, следует ли воспринимать его как религию или же исключительно как учение о нравственном поведении. Конфуций обладал верой с представлением о небесах, а также о божественной сущности, хотя истинная природа ее подробно не объясняется. Мы находим у него веру в благостную и нравственную природу божественного. Конфуций к тому же имел ясное представление о природе религиозного поведения. Он не думал, например, что в него должно входить использование обрядовых предметов. Неясно, воспринимал пи Конфуций собственное учение как религиозное в своей основе. Традиционно считается религиозным. 

Формальне об'єднання Німеччини в політично та адміністративно єдину національну державу офіційно відбулося 18 січня 1871 р. в Дзеркальній залі Версальського палацу у Франції. Князі німецьких держав зібралися, аби проголосити Вільгельма Прусського імператором Німецької імперії після капітуляції Франції у франко-пруській війні. Неофіційно, перехід більшості німецькомовних народів до федеративної держави тривав протягом майже століття. Об'єднання виявило низку разючих релігійних, мовних, соціальних та культурних відмінностей серед жителів нової нації, тому акт 1871 р. можна представити як лише один епізод в послідовності більшого процесу об'єднання.

Моско́вське князі́вство згодом відоме як Вели́ке князі́вство Моско́вське (рос. Великое княжество Московское), також відоме під історичною назвою Московія[1][2] (лат. Moscovia) — спочатку удільне князівство у складі Володимиро-Суздальського князівства, потім під безпосередньою владою Золотої Орди[3] до 1480 року. Назва Велике вперше з'явилось у 1363, остаточно закріпилась з 1432 року. Розташовувалось спочатку в межах сучасної Москви та Московської області, а згодом розширило свої володіння на всю північну частину європейської Росії.

З 1328 року московські князі отримують ярлик від хана Золотої Орди на титул Великий князь Володимирський. Москва стає центром збору данини на користь хана з усіх на той час підконтрольних Золотій Орді північно-східних руських князівств.[1][4]