Охарактерезуйте причини запровадження християнства київської русі

найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий початковий літопис - пам'ятка початку xii ст., що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. цей літопис (звичайно зветься літопис нестора, але нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним - воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.

і тільки 1871 р. відомий професор московської духовної академії євген євстигнійович голубинський в "журнале министерства народного просвещения" за 1871 р., а потім 1880 р. в праці " церкви", т. і (друге видання вийшло в 1901 р. в московських "чтениях") піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; голубинський непохитно довів, що літописне оповідання - це пізніша вставка до нашого початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).

голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників xi віку, що писали за часу сина володимирового - князя ярослава мудрого, мниха якова ("похвала" князю володимиру та "сказание" про смерть мучеників бориса й гліба) та нестора ("чтение" про страстотерпців бориса та гліба); яків та нестор жили ближче до володимира великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.

знамените "хрещення русі", яке започаткувало православну цивілізацію на теренах україни, було викликано цілим комплексом факторів:

політичні передумови:   прагнення володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. спроба досягти цієї мети за створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. надії володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.

міжнародні фактори: тільки християнізація могла дати русі "перепустку" до родини європейських народів, а язичництво прирікало на ізоляцію та ворожість з боку християнізованих сусідів, які ставилися до язичників як до нелюдей. до того ж треба мати на увазі, що остаточний розкол християнства на католицьку та православну гілки стався лише в 1054 році.

соціальні фактори: наростаюча соціальна неоднорідність, а також мінливі духовні запити еліти суспільства створювали умови для переходу до більш складної світоглядної системи.

особисті міркування володимира та деякі епізоди з його життя.  він, напевне, брав на увагу хрещення своєї бабусі ольги, яка залишила по собі добру пам`ять. не виключено, що деякі епізоди його гріховного життя, наприклад, братовбивство під час боротьби за владу, насильство, багатоженств, в підсумку змусили його замислитися про духовне очищення, про таке діяння, яке могло б залишити про нього добру пам`ять. але, скоріш за все, він діяв виходячи з прагматичних міркувань. справа в тому, що запровадження християнства було зумовлено одруженням володимира із сестрою візантійського імператора, анною. це надзвичайно підвищувало його авторитет, а отже, зміцнювало і княжу владу.

важливою вважається і так звана проблема "вибору віри", від  вирішення якої залежав весь хід руської історії.  християнство не було єдиним варіантом. реальна ситуація пропонувала і інші альтернативи: іудаїзм, іслам, буддизм, не кажучи вже про численні секти типу маніхейства, павликіанства, богомільства. отож, питання було в тому, якій з цих релігійних систем віддати перевагу. цей процес відображений у літописному епізоді "вибору віри" – досить своєрідному документі тієї епохи.

релігійний акт 988 р. є центральним епізодом в редакції "повісті временних літ", що дійшла до нас. "сказаніє про володимирове хрещення" носить складний характер та розпадається на декілька епізодів, не з’єднаних органічно одне з одним. під 986 р. розповідається про прибуття у київ місіонерів від чотирьох найбільш значних монотеїстичних церков, авторитет яких був забезпечений відповідними політичними організаціями (це спеціально підкреслено у тексті): ісламу – від волзької булгарії; католицизму – від німеччини, іудаїзму – від хазарії, православ’я – від візантії. місія мусульман, латинян та іудеїв провалилася. найбільш володимиру розповідь грецького проповідника, але не спонукала його прийняти остаточне рішення.

Як уже зазначалося у попередньому розділі, наприкінці xviіі ст. українські землі, за трьома поділами польщі, потрапляють під владу двох імперій - російської та австро-угорської. майже 150 років від кінця xviіі до початку xx ст. українці перебували під владою цих імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію габсбургів. так українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. обидві імперії являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. за своїм політичним устроєм обидві держави були самодержавними монархіями.

Политическое развитие европы конец xviii -  xix  век.

революция во франции 1789 г. и особенно свержение монархии и казнь короля в 1792 г.  вызвали разные оценки в европе. одни революционных французов, другие, как, например,  э. берк считали всё произошедшее “сатанинским делом”.  европейские монархические режимы увидели в антиаристократическом и республиканском характере революции угрозу принципам монархизма, да и феодальному устройству в целом. более того, “революционная зараза” находила отклик во многих странах, ведь и там политическая почва была подготовлена неоднозначными итогами политической пропаганды времён просвещения,  и даже реформаторством “просвещенных деспотов”. поэтому в 1792 г. начинаются войны революционной франции с контрреволюционными коалициями россии, европейских монархов, более всего от революционного поветрия (австрия, пруссия, и торийской аристократическо-буржуазной , решавшей вопрос колониальных приобретений и ликвидации очага, из которого и на остров распространялись идеи демократизации британской политической системы. скоро революционная франция, особенно под влиянием якобинства, переходит от концепции обороны к “экспорту революции” для оказания революционерам в сопредельных странах, т.к. это создавало наиболее выгодные условия, для защиты революции путем изменения окружающего мира. французы оказывают “демократам” в бельгии, где созданы объединённые бельгийские штаты, в голландии, где после свержения власти финансовой аристократии установлена батавская республика, в швейцарии, где возникает гельветическая республика, расширившая число уверенных кантонов, сбросившая власть аристократов и влияние иностранных государей. впрочем “розовый” период свободы, которую несли революционные французские армии скоро завершился, постепенно окружающие республики под жёсткий политический контроль франции, особенно после термидорианского (27 июля 1794 г.) переворота.  так уже не идёт разговор о провозглашении майнцской республики, а отобранные у пруссии рейнские земли присоединяются к франции на правах департаментов. французы выступают против создания единой италии и перекраивают карту полуострова, создавая там республики: цизальпийскую, римскую, партенопейскую, которые являются сателлитами франции.  однако даже тогда, когда войны ведущиеся францией всё более из революционных превращаются в империалистические (великодержавные), проводимые преобразования на зависимых территориях носят прогрессивно-буржуазный и демократический характер  надо учитывать и то, что некоторые преобразования носили идеологический, а часто и вынуждено-политический характер (например,  отмена рабства в 1794 г и в связи с  восстанием на гаити), поэтому радикализм тех же аграрных реформ, варьировался в зависимости от региона.