Чому про поїздку данила романовича в орду загалом успішну літописець описуе із гіркотою

У той час, коли Данило Романович уперше зайняв Галич, йому було тоді всього 9 років. Ясно, що керувати державними справами хлопець ще не міг і дуже скоро княжіння втратив. Лише, коли йому виповнилося 18 років, Данило знову висунув претензію на батьківський спадок. При тому йому вдалося зробити своїми союзниками проти польського Лєшка Білого литовців. Боротьбу Данилові прийшлося вести не тільки проти іноземних (польсько-угорських) військ, але й проти сил свого тестя Мстислава Вдалого, який спочатку підтримував його, але потім послухав пліток ображеного Романовичами Олександра Белзького й виступив проти Данила. Однак той все ж таки зміг публічно, на з’їзді князів довести тестю безпідставність його підозр у зраді. Всі ці події відбувалися уже в 1222 році, а в 1223 році на східних кордонах Руси вже з’явилися татари. Проблема степових орд знов грізно постала перед Руссю. На цей раз дуже серйозно. Саме монголо-татарська навала стала на заваді здійсненню широких політичних планів Галицько-Волинських князів.

Бій над Калкою.

В «Літопису Руському» докладно описаний цей трагічний для Руси бій під назвою розділу «Калкське побоїще» (див. Літопис Руський. – С. 379 – 381). Серед князів, що їм удалося врятуватись від смерті, був і Данило. Це докладно вивчається в курсі історії України.

Утвердження князя Данила на княжому столі. Повернувшись у Галичину, князь Данило почав пошук союзників у Західній Європі для зміцнення сил свого князівства. Але угорський король Бела в 1235 році різко відмовив Данилові в союзі й почав переговори з Михайлом Чернігівським. І тоді князь Данило укладає союз з австрійським герцогом, надавши йому військову до проти німецького імператора Фрідріха ІІ. Такий зовнішньополітичний маневр Данила дуже перелякав Белу, він запросив до себе Данила і його брата Василька й пообіцяв не підтримувати їхніх противників. Але хоч як Данило напружував усі сили, зв’язався з Литвою, перекупив половців, а від німецьких хрестоносців відвоював землю Дорогочина, Галич повернути собі йому не вдалося. Там засів Михайло Чернігівський, а після його відходу до Києва його син Ростислав. Війна Данила за Галич тривала 10 років.

Урешті-решт, дочекавшись, доки Ростислав рушить у похід на Литву, Данило виступив на Галич. Галичани, яких уже вкінець обідрали своїми походами та війнами противники Данила, кинулися до нього, як пише літописець: мов «пчоли до матки», а бояри, хоч і неприхильні до Данила, злякалися народного гніву, прикинулись добрими, вийшли назустріч князеві «зі сльозами на очах і з усміхненими обличчями, облизуючи собі губи за пануванням, що втікло від них». Данило зайняв місто, в церкві св. Богородиці сів на престолі батька й на знак перемоги помістив свою хоругву на Німецьких воротах. Ростислав утік в Угорщину, а галицькі бояри, які ненавиділи Данила завжди, впали перед ним на коліна й слізно просили пробачення.

НЭП, ее цели, результаты

На Х съезде РКП(б) в марте 1921 г. Ленин предложил новую экономическую политику (НЭП). Это была антикризисная программа, которая состояла в воссоздании многоукладной экономики и использовании организационно-технического опыта капиталистов при полновластие РКП(б). Политическая цель нэпа - снять напряженность и укрепить социальную базу советской власти в форме союза рабочих и крестьян. Экономическая цель - предотвратить дальнейшее усугубление разрухи, выйти из кризиса и восстановить хозяйство. Социальная цель - обеспечить благоприятные условия для построения социалистического общества не дожидаясь мировой революции. Кроме того, нэп был нацелен на восстановление нормальных внешнеполитических и внешнеэкономических связей, на преодоление международной изоляции.Введение нэпа началось с сельского хозяйства путем замены продразверстки на продналог. После выполнения государственных поставок разрешалась свободная торговля продуктами своего хозяйства. Допускались аренда земли и наем рабочей силы. В производстве и торговле частным лицам разрешалось открывать мелкие и брать в аренду средние предприятия. Отечественному и иностранному капиталу разрешалось создавать акционерные и совместные с государством предприятия. Деятельность государственных предприятий становилась более самостоятельной, самоокупаемой и хозрасчетной.В финансовой сфере, кроме Государственного банка появились частные и кооперативные банки, страховые общества. В 1922 г. проведена денежная реформа, в оборот ввелся советский червонец, который ценился на мировом валютном рынке. Это позволило укрепить национальную валюту и покончить с инфляцией. В результате продналог заменили его денежным эквивалентом. В результате нэпа в 1926 г. стабилизировалось развитие промышленности. Условия жизни городского и сельского населения улучшилось. Началась отмена карточной системы распределения продуктов питания.Таким образом, одна из задач нэпа - преодоление разрухи - была решена (экономическая задача). В социальной политике (социальная задача) произошли так же изменения. Был принят новый Кодекс законов о труде, отменявший всеобщую трудовую повинность. В системе оплаты произведена реформа - вместо натурального вознаграждения вводилась денежная система, основанная на тарифной сетке.Курс на индустриализацию был взят на XIV съезде ВКП(б) в декабре 1925 г. Речь шла о необходимости превращения СССР из страны, ввозящий машины и оборудование, в страну, производящую их.

Объяснение:

Выходец из бедной крестьянской семьи. В 1907 году семья в поисках заработка переехала из Могилёвской губернии в Приморье (где и родился Тихон), а в 1922 году вернулась на родину. В 1930 году[2] окончил школу рабочей молодёжи в Княжицах[3].

Член ВКП(б) с 1930 года. Окончил Минский химико-технологический техникум (1933). С 1935 года — директор завода, затем — председатель Петриковского райисполкома Полесской области БССР; с июля 1939 года — 1-й секретарь Октябрьского РК ВКП(б). Депутат Верховного Совета БССР (с 1939 года).

В конце июня — начале июля 1941 года был одним из организаторов истребительного отряда, а затем на его основе — партизанского отряда «Красный Октябрь» в Белоруссии, в котором стал комиссаром. Взаимодействуя с частями Красной Армии, отряд наносил удары по тылам и штабам противника, уничтожал мосты. Так, 18 июля был разгромлен штаб немецкой дивизии в деревне Оземля Октябрьского района: помимо пленных были захвачены 55 броне- и автомашин, 2 радиостанции, 27 мотоциклов, 45 лошадей с повозками и грузом, штабные документы. 6 августа Бумажков и командир отряда Фёдор Павловский первыми из партизан были удостоены звания Героя Советского Союза.

В августе 1941 года был мобилизован в Красную Армию и направлен на Юго-Западный фронт начальником политотдела кавалерийской группы в корпусе О. И. Городовикова.

Старший политрук Бумажков Т. П. — военный комиссар партизанского отряда Белорусского штаба партизанского движения — погиб при выходе из окружения в бою в ноябре 1941 года в районе деревни Оржица Полтавской области.[4][5]

Похоронен в братской могиле 486 советских воинов в г.п. Оржица[6].