Вторая пуническая война (кратко примерно пол страницы

Вторая пуническая война.
(218 - 201 г до н.э.)

Это война развернувшаяся между Римом и Карфагеном за власть в Средиземье. К тому же в ней участвовали Нумидия, Пергам, Этолийский союз, Сиракузы, Ахейский союз и Македония.

Начало войны было положено, когда Карфаген взял в осаду, а потом и захватил город Сагунт, союзника Рима.
По началу преимущество было на стороне Ганнибала ( Карфаген, пуны) , но вскоре римляне отвоевали позиции. И так продолжалось все 17 лет, очевидного преимущества не было ни у одной из сторон.
Последним сражением стало сражение при Заме, окончившееся поражением Ганнибала.

10. Регентство Елены Глинской при ее сыне, Иване Грозном (фактически был монархом, ему тогда всего 3 года было), длилось с 1533 по 1538 годы.  При ней была проведена денежная реформа.

Объяснение:

11. В целом же внутренняя политика Елены Глинской в период ее регентства состоит из 3 направлений:

- Реформы для укрепления центральной власти. Объективно эти реформы сделали Русь сильнее.

- Стандартизация всех мер.  

- Строительство новых городов и укрепление обороно старых. Прежде всего, укреплялась Москва, где были построены каменные стены Китай-города. Новые горда строились на юге и на западе. Крупнейшие города: Себеж, Проник, Балахна и другие.

Відповідь:

Для існування фільваркових господарств суттєво необхідними були доступ до ринків та значна робоча сила. Ці умови існували в Галичині, на Волині та Поділлі, де і виникли перші фільварки. У середині XVI ст. в Руському і Волзькому воєводствах нараховувалось кілька сотень фільварків. На Волині фільварки поширились пізніше, ніж в Галичині.

З розвитком фільваркового господарства безпосередньо була пов'язана волочна реформа польського короля і князя литовського Сигізмунда II Августа, проведена в 1557 p. в його маєтках у Литві, Західній Білорусії та в Україні - у Кременецькому повіті, Ратенському й Ковелівському староствах на Волині. Метою її було збільшення доходності великокнязівських маєтків розширенням господарської ріллі й посиленням селянських повинностей.

Згідно з "Уставами на волоки" руйнувалося громадське землеволодіння. Всі землі (дворові та селянські) перемірювали і поділяли на волоки. Кожне селянське тяглове господарство за точно встановлену ренту отримало волоку землі і втратило право розпоряджатися нею. Кількість тяглових селян залежала від розмірів фільварку, оскільки площа землі його відносилася до площі, переданої в користування селян як 1: 7. Волочна реформа збільшила кількість тяглових селян, в категорію яких були переведені селяни-денники, службові, челядь.

Господарства, що не могли обробляти волоку і відбувати примуси, наділялися меншими наділами - півланом, "загородами" (приблизно 1/2 волоки). Наділ селян вважався спадковим, його можна було ділити, але не збільшувати. Купівля-продаж землі заборонялася. У великокнязівських маєтках дозволялося переселення селян, але без будь-яких прав на землю.

Основою господарства став фільварок, під який відводилися кращі землі, зведені в одну велику площу. Селянам діставалися окраїнні та гірші землі. І хоча площа фільваркових земель була меншою, ніж селянських, забезпеченість селян землею погіршала.

Пояснення: