Складіть перелік князів галицько-волинського князівства із зазначенням років його правління

Роман Мстиславич (1173-1205)
Данил Романович (Галицкий) 1205-1264
Василько Романович 1264-1270
лев I Данилович 1264-1308
ЮрийI Львович 1301-1308, 1314-1315
Андрей и Лев II 1308-1323
Юрий II Болеслав - новая династия 1325-1340
Казимир III 1333-1370 - польский князь Любарт Гедиминович ?-1385-литовский князь

Афины – это столица Древней Греции и город-государство, который начал существование в 15 веке до нашей эры. Именно отсюда начала свою историю современная европейская культура. Афины неоднократно переходили из состава одних империй и государств в состав других, наиболее драматичным стал захват этой территории Османской империей, что произошло в 1458 году. В настоящий момент Афины являются столицей Греции, которая входит в Европейский Союз.

Спарта – это государство, которое существовало в древние времена на территории современной Греции. Официальное название данного образования – Лакедемон. Во времена основания само наличие такого протогосударства было достаточно прогрессивным, поскольку оно обладало развитой системой управления и собственной идеологией. Но в силу отсутствия реформ и остановки в развитии, территория не смогла удержаться на европейской арене и была поглощена более сильными соседями.

Таким образом, между древнейшими государственными образованиями есть много общего. Как Спарта, так и Афины представляли собой города, обладающие собственной системой управления. Они вступали в союзы со своими соседями, участвовали в военных походах. В них сформировались собственные принципы существования, которые разделялись населением. Как Спарта, так и Афины вошли в состав Римской империи в 146 году до Новой эры, однако сохранили право на самоуправление.

Тем не менее, внутренний уклад данных государственных образований был абсолютно разным. Афины – это образец демократии, где все решения проходили одобрение народного собрания. В Спарте власть принадлежала двум царям, которые действовали единолично. В Афинах люди обладали личной свободой: как демос, так и аристократы. Рабов было мало, и в основном они происходили из числа народов, потерпевших поражение в войнах. В Спарте все люди делились на рабов (илотов) и воинов, обладавших свободой.

Афины подарили миру такие достижения, как Олимпийские игры, философия, риторика, поэзия. В Спарте происходил искусственный отказ от данных «излишеств», состязания на потеху публики были запрещены. Формально не существовало частной собственности, всё принадлежало общине. Стоит заметить, что общеизвестный принцип сбрасывания слабых младенцев со скалы существовал не только в Спарте, но и в Афинах. Время было такое: от нежизне потомства избавлялись сразу.

Объяснение:

Скоріше за все генуезькі біженці змогли недалеко поширити чуму — весною 1347 р. вона була зафіксована в Константинополі, а звідти поширилася на Балкани і узбережжя Анатолії. Візантійський історик Никифор Григорій[en] у 16-му томі своєї праці «Історія Візантії» так виклав ці події: «Близько цього часу опанувала людей тяжка чумоподібна хвороба, яка, рухаючись від Скіфії і від гирл Дунаю, панувала ще у першу весну. Вона залишалася весь цей рік, проходячи тільки по берегах, і спустошувала як міста, так і села, і наші, і все, які послідовно простягаються до Гада[21] і Стовпів Геркулесових. Наступного року вона відправилася і до островів Егейського моря; потім вразила Родос, також Кіпр і жителів інших островів» Візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин також вказував на те, що чума почалася навесні 1347 р. у «країні гіперборейських скіфів» (Таврія) і поширилася на Понт, Фракію, Македонію, Грецію, Італію, острови Середземного моря, Єгипет, Лівію, Юдею, Сирію.

Влітку 1347 р. хвороба дісталася до Єгипту, Сирії і Месопотамії, восени — до Італії (Венеція, П'яченца, Сардинія). Є думки, що саме тоді зрештою допливли до батьківщини генуезці,[22] хоча це викликає значні сумніви. Жителі Генуї (згідно зі свідченями Г. де Мюссе) не пустили корабель зі своїми хворими земляками. Він, начебто, був змушений пристати до Марселя. Дванадцять галер прибило до узбережжя Сицилії. І моровиця поширилася по Європі…

1 листопада 1347 р. спалах чуми відмічений у Марселі. Є легенда, що генуезці цілком не винні, вони по дорозі мовляв усі загинули, а якраз марсельські моряки занесли чуму після того, як в Середземному морі побачили корабель, над яким кружляла величезна кількість птахів. Французи наблизилися до нього і побачили, що весь екіпаж мертвий, а птахи клюють трупи людей, по палубі шастають чорні пацюки. Було також багато дохлих пацюків. Поки моряки допливли до Марселя, багато з них вже захворіли…

У січні 1348 р. «Чорна смерть» дійшла до Авіньйона[23], потім почалося поширення її по теренах Франції. В Авіньйоні смертність була так велика, що не було ніякої можливості ховати небіжчиків у землі. Тоді папа Климент VI освятив річку і урочисто благословив кидати в неї тіла померлих від чуми людей.

До початку 1348 р. чума вже поширилась по Іспанії, де загинули королева Арагону і король Кастилії. До кінця січня чумою були охоплені всі великі порти південної Європи, у Середземному морі плавали кораблі, повні трупів.