Поход восставших рабов в древнем риме из города капуя много !

С середины III века до н.э. Рим ведет активную завоевательную политику. В результате, которой в Римском государстве появилось большое количество дешевых рабов. Оторванные от своих семей, от родной земли, они были глубоко несчастны. Они мечтали о свободе. В связи с захватническими войнами в Италии скопилась масса рабов. Не дорожа жизнью рабов, римляне прибегали к жестоким мерам, чтобы заставить их работать, насильно заставляли учиться ремеслу гладиаторов. В 74 г. до н.э. в одной из гладиаторских школ города Капуи возник заговор. “Лучше умереть за свободу, — говорил Спартак, — чем убивать друг друга для забавы римлян”. Заговор был раскрыт по доносу, но 78 человек все же успели убежать. По пути они встретили несколько повозок, которые везли в другой город оружие для гладиаторских школ, расхитили груз и вооружились. Заняв затем укрепленное место на вершине вулкана Везувий. Спартака за силу и знание военного дела избрали предводителем. У Спартака в ходе восстания был план – собрать как можно больше рабов и вывести их через Альпы, что позволит им за пределами Италии стать свободными. Большой отряд рабов во главе с Криксом, не пожелавших уйти из Италии, отделился от армии восставших, но был разбит римлянами. Спартак двигался к Альпам. Один из консулов опередил его и встал на пути, а другой догонял сзади. Тогда рабы внезапно повернули назад и первыми нанесли удар и разгромили врагов. Затем Спартак устремился вперед и заставил бежать другое консульское войско.

Новую победу восставшие одержали в долине реки По над наместником провинции Галлия. Путь через Альпы был свободен. Но тут Спартак изменил планы и повернул на юг. ... К Спартаку сбегались рабы со всей округи, и скоро собралось несколько тысяч человек. Сенат решил покончить с восстанием одним ударом. Против восставших был послан трехтысячный отряд. Римляне расположились у подножия Везувия. Чтобы не тратить силы на штурм, они перекрыли единственную тропу. Тогда восставшие сплели из лоз дикого винограда лестницы и по ним ночью спустились с Везувия, зашли римлянам в тыл и напали на них. Римляне не ожидали удара и были разгромлены.Римский сенат полностью осознал опасность. И принял чрезвычайные меры: НА Крассу прибыли со своими войсками полководцы Помпей и Лукулл.

Спартак не хотел дать полководцам объединиться. Он хорошо знал, что регулярное римское войско сильнее, и он дал решающее сражение в г. Апулии в 71 г. до н.э.

Восставшие сражались храбро, но силы их были не равны, они были разбиты. Сам Спартак пал на поле боя

Восстание Спартака потерпело поражение, потому что:

а) Рим имел огромное военное превосходство над восставшими рабами;
б) среди восставших постоянно возникали разногласия о дальнейших действиях;
в) Спартаку не удалось привлечь на свою сторону большого количества рабов;
г) у восставших не было ясного плана, их цели не раз менялись.

1. Куртуазна література  — світська, лицарська література європейського Середньовіччя з мотивами культу дами (в ліриці) або пригод лицарів (епічні твори), почасти з елементами фантастичності. Куртуазний роман часто вдається до атмосфери казковості. Однією з головних тем в цьому романі є тема кохання до прекрасної дами та здійснення подвигів заради неї. Проте героїв об'єднує лише платонічне кохання. Саме кохання в такому романі повне куртуазності. Загалом, «куртуазний» — той, що орудує усіма видами зброї, вправний в усіх видах мистецтва (спів, гра на різноманітних музичних інструментах, обізнаність в живописі тощо), грає в шахи, знається на морській справі, знає велику кількість іноземних мов.

2. Упродовж XI – XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які заступали один одного — романський(Романський стиль вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд, які зберігають оборонні, захисні функції. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів-фортець, монастирів-фортець, замків-фортець, що розташовували на підвищених ділянках місцевості. Головним будівельним матеріалом був тесаний камінь. З часом обробка кам'яних брил удосконалюється, а м'які різновиди каменю, легкі в обробці, стають джерелом для створення перспективних порталів, різьблених капітелей, рельєфів і згодом, скульптур, якими почали прикрашати західний фасад. Романські храми, переважно монастирські, будували з великого каменю, у простих формах, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками.) і готичний(Особливе місце в мистецтві готики західноєвропейських країн займав міський собор — вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (переважно вітражів). Непорівнянний простір собору, вертикалізм його веж і зводів, підпорядкування скульптури ритмам динамічності архітектури, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.). Перший стиль — романський — панував у XI – XII ст., другий — готичний — у XII – XV ст. Ці стилі найбільш яскраво проявилися в архітектурі замків і церков.

3. Папа Григорій IX перетворив Інквізицію з Єпископської на Папську, підпорядкувавши її безпосередньо Святому Престолу. Для керування Інквізицією на різних рівнях призначались домініканці та францисканці, монахи з двох нових тоді жебручих орденів, значно рідше — монахи з інших орденів. Для єретиків, що не хотіли відректися від єресей, була призначена смертна кара, для виконання якої їх передавали до рук світської влади.  Папа Інокентій IV у 1252 році дозволив Інквізиції застосовувати тортури. Тут треба помітити, що за весь час існування Інквізиції вона ніколи не застосовувала тортури так масштабно та жорстоко, як світська влада.

Объяснение:

Любая революция ведёт, самое малое, к потере уровня жизни основной части населения. Потому, что куча народа отвлекается от производительного труда на политические разборки. Если противники революции сильны, то неизбежна гражданская война, а это вообще не шутки, кровушка льётся рекой - война на уничтожение противника.

С другой стороны, революции избавится от устаревших общественных отношений, которые тормозят развитие общества, делая его неконкурентно относительно других стран, что грозит внешним завоеванием.

Неизвестно, что хуже: революция или десятки лет прогрессирующего упадка. Плодами революции обычно пользуются дети-внуки тех, кто её делал.