Укажите год когда византия отправила к тюрскому кагану посольство зашарха

568 году в Константинополь отправилось посольство от тюркского кагана во главе с полководцем Маниахом. В результате переговоров было принято решение о совместных военных действиях, в случае необходимости, против Персии и аварских племен. А самое главное, что тюрки все-таки получили от Византии право контроля над Великим шелковым путем. В августе 568 г. был нанесен ответный визит в каганат. Византийское посольство возглавил полководец восточных городов Земарх.

Писатели Античности и Средневековья редко удостаивали сарматов своим вниманием, и они долго считались одним из забытых древних народов. Однако благодаря археологическим раскопкам, проводившимся в степях Заволжья, на Украине и в Венгрии, удалось, хотя бы частично, воссоздать историю этого когда-то могущественного кочевого народа, происходящего из Восточной Европы. Данная книга – первая попытка системного описания сарматов, на поздних этапах своей истории более известных под именем аланы.

История сарматов – аланов, охватывающая более тысячелетия, развивалась на обширных протяженностью более 3 тысяч миль – от Алтая и Сибири на востоке до Карпатских гор на западе, а если рассматривать также историю отколовшихся от них групп, то территория их обитания протянется на запад до Франции, Испании и Британских островов и на восток до Восточно-Китайского моря. Сарматы (термин, который мы будем использовать, имея в виду также и аланов) никогда не образовывали единого государства; культуры различных их групп и племен всегда отличались друг от друга. Этот факт необходимо учитывать при попытках воссоздать их историю, поскольку в противном случае картина получится искаженной.

Сарматы – одно из многочисленных племен и групп, которые мигрировали с востока на запад, подталкивая друг друга в спину и, в свою очередь, испытывая давление наседавших сзади, пока не дошли до стен Рима и не раскололись на множество еще более смешанных вихрей и встречных потоков. Каждая группа, оказавшись на новом месте, старалась воспроизвести присущую ей древнюю культуру, обычаи и обряды, даже если там, откуда она пришла, эти ритуалы уже вытеснялись новыми.

В истории сарматов можно выделить пять основных периодов, к концу каждого из которых характер народа претерпевал значительные изменения. Это деление на периоды основано на изменении условий и эволюционных тенденциях в ядре древней сарматской цивилизации – степях низовьев Волги, вызванных историческими событиями в степных областях Азии, расположенных далее к востоку. В меньшей степени этот процесс затронул территорию к западу от Волги.

Периоды в истории сарматов, выделенные в соответствии с терминологией, введенной советскими археологами, будут рассмотрены в последующих главах. Во вступительной главе дается общая характеристика сарматов, их обычаев и образа жизни. Вторая глава посвящена раннему периоду сарматской истории (VI–V века до н. э.), известному на западе и в степях от Волги до Урала как «савроматский период» и как период «ранних кочевников» в азиатских степях. Следующие три главы отражают ранний, средний и поздний периоды, вместившие в себя восемьсот лет (вплоть до IV века н. э.), в течение которых Центральная Европа входила в их сферу влияния. В эпилоге коротко рассказывается о том, как получилось, что сарматы рассыпались по всей Европе, были поглощены другими народами и в конце концов полностью исчезли.

В своих попытках реконструировать в общих чертах весьма сложную и запутанную историю различных сармато-аланских групп я старался находить соответствия между сведениями античных и ранних средневековых источников и имеющимися у нас археологическими данными. Хронологическая таблица показывает основные направления, по которым шло передвижение на запад основной группы сармато-аланских племен в последовательные периоды их истории, и это смещение центра сарматской цивилизации с востока на запад отражается на многих картах.

Объяснение:

Реформи Константина

(306–337рр. н.е.)

Політична реформа.

Скасував тетрархію і відновив одноосібне правління імператора. При імператорі було створено вищу дорадчу раду – консисторію, членів якої призначав імператор. Поділ імперії на чотири частини, для зручності керівництва, зберігався, але тепер вони називалися префектурами й керувалися префектами Преторія, яких призначав імператор. Проте посада префекта Преторія була виключно цивільною, військової влади їх було позбавлено.

Адміністративна реформа.

Чотири префектури – Східна, Іллірік, Італія та Галлія – поділялися на 14 діоцезів (єпархій) і 114 провінцій. Резиденцією Константина стало спочатку місто Трір у Германії, а з 326 р. н. е. столицею імперії став Візантій, який було перейменовано у Константинополь – місто Константина. У 330 р. н. е. після завершення будівництва Константинополя він отримав привілеї, які зрівняли його у правах із Римом. Було завершено складання адміністративної системи домінанту, в основі якої було підпорядкування нижчих посадовців вищим. Очолювала управлінську піраміду імперії священна особа домінуса.

Зберігався поділ на діоцези і провінції. Останні поділялися на декілька невеликих округів. Завершилося складання адміністративної системи домінанту, в основі якої було вертикальне підпорядкування нижчих посадовців вищим.

Військова реформа.

Завершено розпочату Діоклетіаном військову реформу. Регулярні пересувні війська, що були воєнною опорою домінату, були поділені на дві частини. Із їхнього складу було виділено палацові війська – привілейовані військові частини, розташовані в Римі та інших містах імперії. Вони заступили реформовані загони преторіанців. Професія воїнів стала спадковою. Армія більше, ніж раніше, стала поповнюватися варварами, які отримували за службу римське громадянство, а за заслуги – право переходити в палацові війська й отримувати високі посади.

Грошова реформа.

Було запроваджено золоту монету, солід, яка дорівнювала 24 розмінним срібним монетам. Реформа була успішною й сприяла стабілізації грошового обігу.

Податкова реформа.

Для впорядкування системи стягування податків мешканці міст прикріплювалися до місць свого проживання, а колони – до їхніх земельних ділянок.

Релігійна реформа. Християнське духовенство було звільнено від усіх особистих повинностей на користь держави. Християнська церква здобула право отримувати майно як спадок і подарунок. За Медіоланським едиктом християнство було визнано рівним у правах з іншими релігіями в Римській імперії, а тим християнам, які постраждали від переслідувань, поверталося конфісковане майно.