Составьте тест из 10 во на тему Германия на пути к европейскому лидерству

"Известно, какова в Русской земле война, поднятая за веру: нет силы сильнее веры. Непреоборима и грозна она, как нерукотворная скала среди бурного, вечно изменчивого моря. Из самой средины морского дна возносит она к небесам непроломные свои стены, вся созданная из одного цельного, сплошного камня. Отвсюду видна она и глядит прямо в очи мимобегущим волнам. И горе кораблю, который нанесется на нее! В щепы летят бессильные его снасти, тонет и ломится в прах все, что ни есть на них, и жалким криком погибающих оглашается пораженный воздух". (Н.В.Гоголь. Тарас Бульба)360 лет назад, 8 января 1654 года, в древнем русском городе Переяславе состоялось великое историческое событие: гетман Богдан Хмельницкий, полковники и старшина со всем запорожским казачьим войском присягнули на верность "царю восточному, православному". Совершился политический акт, положивший начало воссоединению исторических земель Руси.18 января 2014 года в честь этого исторического события (дата по новому стилю) на Украине в городе Переяславе-Хмельницком состоялось Торжественное заседание Собора славянских народов Белоруссии, России, Украины.При открытии Собора сопредседатель с украинской стороны член Патриаршего Совета по культуре историк академик Петр Толочко зачитал приветствие к участникам Собора и благословление Святейшего Патриарха Московского и Всея Руси Кирилла. Премьер-министр Украины Николай Азаров, в свою очередь, передал приветствие участникам торжественного собрания. В нем он признал, что состоявшаяся 360 лет назад Переяславская рада стала историческим и судьбоносным событием для народов Украины и России. Переяславская Рада, - заявил Азаров, - стала тем великим событием, которое на века определило духовное, культурное, цивилизационное развитие Украины, России и Белоруссии.В своем отдельном выступлении на Соборе академик Петр Толочко доказал несостоятельность распространенных в новейшей современной историографии и публицистическом националистическом мифотворчестве концепций, согласно которым присяга в Переяславе "царю восточному православному" была не соборным решением народа, а "добровольно-принудительным актом" нескольких десятков представителей казацких полков, которые не могли представлять волю народа. После Переяслава, где присягу на верность дала вся казацкая старшина, а также представители всех малороссийских сословий, российское посольство боярина Бутурлина побывало в 177 городах и селениях Малороссии для принятия присяги от населения на верность царю. Это было невиданное, по мысли Толочко, для той поры народное волеизъявление.Народный депутат Украины от Партии регионов Олег Царев рассказал присутствующим о том, как с учебников, созданных 

Bійни під час правління Сигізмунда III i Яна Казимира значно погіршили становище Речі Посполитої. Pізко скоротилася чисельність населення країни: з більш як 10 млн. на початку століття до менш ніж 6 млн. після "шведського потопу" Найбільших втрат зазнали густонаселені й економічно розвинуті регiони королівства (Велика Польща, Королівська Пруссія, Мазовія), спустошені шведами й трансільванцями. Тут занепали міста і села, збідніли міщани й селяни, дрібномаєтна й безземельна шляхта. Через постійні неврожаї зменшення прибутків відчули й великі землевласники. Не вистачало худоби, коней, реманенту, робочих рук. Величезні земельні простори не оброблялися. Значно скоротилася зовнішня і внутрішня торгівля. Зубожіла шляхта часто мусила найматися до магнатів служила в їхніх володіннях і війську, орендувала землі. Поступово між ними зав'язувались стосунки, що базувалися на особистій залежності перших від других. Магнати користувалися послугами залежних від шляхтичів на сеймиках, у трибуналі, в земських судах. Натомість вони підтримували їхні клопотання при вирішенні справ про призначення на різні посади, про оренду державних земель тошщо. 3 часом у Речі Посполитій сформувалася система влади, побудована не на основі державної адміністрації, а на особистій залежності шляхтича від магната. Це явище галося передусім у регіонах Речі Посполитої, де існували величезні земельні володіння - латифундії, зокрема в Литві та в Україні, іхні власники - роди Потоцьких, Сапег, Оссолінських, Любомирських, Конецпольських та ін., разом 3І старими магнатськими родами, в першій половині XVIII ст. стали визначальним чинником політичного життя країни, а шляхетська республіка поступово перетворилася на магнатську олігархію. Оскільки регулярне стягнення податків на утримання найманих військ призводило до спустошення державної скарбниці, розрахунки з солдатами проводили скарбничі комісії сеймиків. Це давало змогу їм великою мірою впливати на формування збройних сил. Підвищення ролі сеймиків за умов, коли шляхта часто залежала від магнатів, посилення магнатських партій, складнощі зі скликанням вального сейму у воєнний час і наростання хаотичності в його роботі все це підривало значення парламенту. 3 1652 р. в роботі польського парламенту запроваджено практику "Liberum veto". Достатньою підставою для зриву сеймуі скасування раніше ухвалених постанов могла бути незгода з постановами парламенту навіть одного з його депутатів. З цієї причини депутати сеймів досить часто, нічого не вирішивши, роз'їжджались. Інколи збиралися конфедераційні сейми, куди шляхта, якшщо вона не погоджувалася з діями короля, приїздила озброєною. Постанови на них приймалися простою більшістю голосів. Війни помітно ослабили країну й поставили питання про необхідність реформи державного управління, ії ініціатором виступила частина королівського оточення, а також окремі політичне далекоглядні сенатсько- шляхетські кола. Реформа передбачала посилити королівську владу шляхом обрання наступника престолу ще за життя короля, Ухвалення постанов на сеймах більшістю голосів, запровадження твердих податків і загального мита тощо. Однак рокош великого коронного маршала Є. Любомирського, який очолив противників запропонованої системи виборів, змусив реформаторів відмовитися від задуманих змін. Проте на виборах наступника Яна Казимира магнатська олігархія зазнала поразки.Обурена самовладдям магнатських партій, пихатістю й продажністю сенаторів, середня та дрібна шляхта обрала монарха на власний розсуд. У дикому галасі та безладді, якими вирізнявся елекційний сейм 1669 р., королем проголосили Михайла Корибута Вишневецького (1669-1673). Хворобливий і безвольний новий король тільки поглибив кризу влади. Його правління характеризувалося суперництвом і боротьбою між магнатсько- сенаторськими таборами за відсутності потужних збройних сил на Поділлі, Річ Посполита у жовтні 1672 р. підписала в Бучачі дуже невигідний для себе мирний договір.