4) 31 мая - 2 июня 1793 г. произошёл переворот, вследствие которого во франции была установлена диктатура: 1. жирондистов; 2. коммунистов; 3. якобинцев; 4. роялистов. 5) среди причин французской революции называют: 1. недовольство широких слоев населения абсолютизмом 2. желание третьего сословия обрести политические права и свободы 3. кризис, продолжавшийся в течение всего хviii в 6) высший исполнительный орган власти в период якобинской диктатуры: 1. конвент 2. комитет общественного законодательное собрание

Восстание 31 мая — 2 июня 1793 знаменует собой важную веху в истории Великой французской революции. Дни 31 мая — 2 июня (фр. journees) привели к падению жирондистов под давлением парижских санкюлотов, якобинцев клубов и монтаньяров в Национальном конвенте. По влиянию и важности восстание 31 мая — 2 июня принадлежит к трём великим народным восстаниям революции — 14 июля 1789 и 10 августа 1792. Это также было последнее успешное восстание.[1]

Производя́щее хозя́йство — хозяйство, где основным источником существования являются выращиваемые культурные растения и домашние животные. При переходе от присваивающего хозяйства к производящему общество перешло от охоты и собирательства к скотоводству и земледелию. Это был сложный и длительный процесс, который начался в древнейших очагах (центрах) 12 — 10 тыс. лет назад, когда возникли различные центры одомашнивания животных и растений. Лишь соединение растениеводства со скотоводством стало решающим моментом в развитии хозяйства. Повысилась производительность труда и появилась возможность накопления избыточного продукта: у земледельцев — зерна, у ранних животноводов — скота. С развитием земледелия (особенно ирригационного) и подвижного скотоводства постепенно возникает социальное расслоение, раннеклассовые отношения, в частности рабовладельческие и феодальные. Появились городские торговые центры, ремесло отделилось от сельского хозяйства, увеличился обмен между разными этносами и историко-культурными регионами, сформировались различные хозяйственно-культурные типы как на основе ручного труда в земледелии, так и на основе использования тягловой силы скота при обработке полей, что явилось следующим важным этапом в хозяйственно-культурном развитии человечества.

См. также

Запорізька Січ (укр. Запорiзька Січ) - суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. - першій половині XVI ст. за дніпровськими порогами в районі острова Хортиця.
Запорізька Січ - назва ряду послідовно змінювали один одного військових і адміністративних центрів дніпровського низового козацтва з XVI по XVIII ст., Які називаються «Січ» по найменуванню головного зміцнення (військового табору) і «Запорізькими» за місцем їх розташування в пониззі Дніпра на південь від важкопрохідних дніпровських порогів .
Степова місцевість нижче дніпровських порогів здавна зветься Запоріжжям (по розташуванню за порогами Дніпра). Саме тут, на межі лісу і дикого степу, на стику слов'янської осілого сталості та розгульного життя кочівників, зародилося й зміцніло запорізьке козацтво.
Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра, ймовірно, в кінці XV-го століття. У 1492 році запорізькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягин і звільнили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі.
Місцезнаходження Запорізької Січі в різні періоди її історії
У 1397 році золотоординський хан Тохтамиш передав ординські землі (Київщину, Поділля, Чернігівщину і частина Дикого поля) литовському князю Вітовту в обмін на захист від Тамерлана, інші землі довгий час вважалися нічиїми, призначеними лише для кочовища. У перших згадках слово «козак» означало «працівник, наймит» або навпаки, тюркск. «Вільна, незалежна людина, шукач пригод, бродяга».
Під час походу польського короля Яна-Альбрехта на татар 1489 року дорогу його війську на Поділлі вказували козаки-християни. У тому ж році загони отаманів Василя Жили, Богдана і Голубця напали на Таванська переправу в пониззі Дніпра і, розігнавши татарську варту, пограбували купців. Згодом, скарги хана на козацькі напади стають регулярними. На думку Литвина, враховуючи як звично це позначення вживається в документах того часу, можна вважати, що козаки-слов'яни були відомі не одне десятиліття, принаймні, з середини XV століття, можливо також, що у своїх сусідів з тюркомовної (переважно татарської) середовища запорізькі козаки запозичили не тільки назва, а й чимало інших слів, візьме зовнішності, організації і тактики, ментальності.