Культура, место находки, особенности сарматов !

По-видимому, форма правления у сармат представляла собой военную демократию, однако прямых свидетельств о структуре верховной власти в сарматских племенах начала эры нет. При характеристике верховной власти чаще всего употребляют термин «скептух»[49], значение которого не вполне ясно, так как он прилагался и к племенным вождям, царям, военачальникам, и к придворным сановникам (в частности, при ахеменидском дворе)[50].

Образ животных, особенно барана, занимал видное место в религиозно-культовых представлениях сарматов. Часто барана изображали на ручках сосудов, мечей. Баран являлся символом «небесной благодати» (фарна) у древних народов. Также у сарматов был распространён культ предков.

Греко-иранский религиозный синкретизм сказался в культе греко-сарматской богини Афродиты-Апутары (обманщицы). Было ли её святилище в Пантикапее — неизвестно, но на Тамани оно было в местечке Апутары. В культе Афродиты-Апутары много родственного с азиатским культом Астарты.

Едва ли не единственными памятниками тысячелетнего пребывания сарматов являются многочисленные курганы, достигающие порой 5—7 метров в высоту. Савроматские и сарматские курганы чаще всего располагаются группами на высоких местах, вершинах холмов, сыртов, откуда открывается широкая панорама необъятных степей. Их трудно не заметить. Поэтому ещё в древности эти курганы стали привлекать внимание грабителей, кладоискателей.

Сарматы не бесследно для юга Украины и России. От них сохранились остатки живого языка, и, по словам академика Соболевского, они даже передали названия больших рек протославянам, а именно: Днестр, раньше Дънестр — сарматское Danastr или Danaistr; Днепр — Дънепр — Danaper; Дон (вода/река) от сарматского «dānu», осетинского дон (вода/река). Названия многих других речек являются переводом с сарматского. В Башкортостане есть река Ашкадар (сравни: персидское ашка - "белый", "чистый", дарья - "река")[51], в Оренбургской и Челябинской областях - речки Санга (топоним сопоставляется с таджикским санг - "камень", "каменистый")[52][53].

Некоторые историки предполагали, что сарматы являются основными предками восточных и южных славян, но эта теория отвергнута большинством учёных, которые указывали на явные отличия культуры сармат от культуры древних славян.

С сарматами связывают Сарматскую археологическую культуру, преимущественно представленную погребальными курганами. В её рамках выделяют три отдельных (хронологически последовательных) культуры: раннесарматскую («Прохоровскую»), среднесарматскую («Сусловскую»), позднесарматскую[54].

Раннесарматская («Прохоровская») в череде сарматских культур датируется IV—II вв. до н. э. Своё название она получила в связи с курганами расположенными у с. Прохоровка (Шарлыкского р-на в Оренбургской обл.), раскопанными крестьянами в 1911 году. Указанные курганы были доследованны С. И. Руденко в 1916 году. М. И. Ростовцев, опубликовавший материал раскопок у с. Прохоровка, впервые отождествил памятники этого типа с историческими сарматами, датировав их III—II вв. до н. э. Классическое понятие «Прохоровская культура» было введено Б. Н. Граковым для аналогичных памятников на территории Поволжья и Приуралья. В настоящее время наиболее поздние памятники, относимые к «Прохоровской культуре», датируются рубежом эр.

Знатные женщины нередко выполняли почётные жреческие функции. Показательно, что в могилу умершей женщины, даже девочки, нередко клали, кроме украшений,еще и предметы вооружения. Родовое кладбище, как правило, формировалось вокруг более раннего захоронения знатной женщины — предводительницы или жрицы, которую родичи почитали как праматерь.

О сарматских женщинах-воительницах сообщали античные авторы, жившие в ту эпоху. Так, греческий историк Геродот отмечал, что их женщины «ездят верхом на охоту с мужьями и без них, выходят на войну и носят одинаковую с мужчинами одежду… Ни одна девушка не выходит замуж, пока не убьёт врага». Псевдо-Гиппократ также сообщал, что сарматские женщины ездят верхом, стреляют из луков и мечут дротики. Он приводит и такую удивительную деталь: у девушек нередко удаляли правую грудь, чтобы вся сила и жизненные соки перешли в правое плечо и руку и сделали бы женщину сильной наравне с мужчиной. Сарматские женщины-воительницы, вероятно, послужили основой древнегреческих легенд о загадочных амазонках.

Если бы я был президентом России.
Президент России – это очень ответственная работа. Я бы в первую очередь набрал себе в штаб проверенных, честных, умных людей. Чтоб думали в одном направлении – команда единомышленников. Закрепил бы за ними очень важные дела, и проверял бы лично, как они исполняются.
Особое внимание обратил бы на стариков и детей. Поднял бы пенсию до такого уровня, чтоб им хватало на нормальное питание и лекарства. Чтоб они каждый год могли ездить отдыхать на море. Отменил бы полиса, чтобы медицина была бесплатная. В медицинских институтах студенты будут учиться не менее 10 лет. Потому, что считаю, что врачи не могут допускать ошибок в своей работе. Запретил бы повышать цены на детские товары, книги и питание. Людям, которые имеют более трёх детей, выдавал бы бесплатно новые квартиры. Сделал образование доступное для всех. Ну, а в нашем городе Пермь построил бы какой–нибудь исторический центр с очень красивой архитектурой.

Така нагода припала на 1775 рік, коли закінчилася Російсько-турецька війна (1768—1774), яку Москві до виграти запорожці, і козаки стали непотрібні. 23 квітня 1775 року на раді при імператорському дворі прийнято рішення про ліквідацію Січі. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням російського генерала сербського походження Петра Текелія, які поверталися з османського походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. На самій Січі в той час перебувало лише декілька тисяч запорожців, решта після завершення війни роз’їхалась по паланках і зимівниках. Натомість під командуванням Петра Текелія перебували значні сили: 10 піхотних і 13 донських козацьких полків, 8 полків регулярної кінноти, посиленої 20 гусарськими і 17 пікінерськими ескадронами. Петро Текелія оголосив імператорський указ про ліквідацію Запорозької Січі. Січовому товариству, зважаючи на аж надто нерівні сили, нічого не залишалося, як здатися на волю переможців. Всім було зрозуміло що опір кількох тисяч оточених запорожців буде марним, а прорив інших козацьких військ до оточеної Січі був майже неможливим в силу багатьох причин. Серед цих причин і велика чисельність російського війська і те що майже вся козацька старшина перебувала на Січі в результаті чого козаки що не були в оточенні залишилися без командування [1].

На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, лунали запеклі суперечки у намаганні знайти вихід з безнадійної ситуації в якій опинилося Запорізьке козацтво. Рада вирішила не проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед московитами. Крім того козаки побоювалися в разі опору кривавої помсти козацьким сім'ям, на Січі ще були старі козаки які пам'ятали події 1709 року, коли Петро I провів жорстоку каральну експедицію на Україну, в тому числі сумнозвісну батуринську різанину яка стала розв'язкою тих жахливих подій. Запорозькі козаки брали участь в багатьох походах Російської армії і були свідками жорстокості російських військ при штурмах ворожих поселень. Як згадували учасники подій на Січі “Характерники зовсім не хотіли здаватися Катерині, та інші козаки сказали: “Ні, братця, у нас є батьки й діти: москаль їх виріже. Взяли та й здалися”[2].

16 червня 1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги. Сумним фактом було те що в знищені Січі прийняли активну участь донські козаки, вони не знали жодного жалю до домівки їх українських "побратимів". Але не дивлячись на таку старанність в справі виконання розпорядження Катерини II, вони самі на початку 1790х потрапили в її жорстку опалу, в них були відібрана більша частина споконвічних земель, велика частина донських козаків була переселена в віддалені регіони Росії. Їхня старшина репресована. Лише 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі козацька-лицарська Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова.