Зякого часу в галичині було введене польське судочинство?

Польське судочинство в Галичині діяли з 14 століття

По преданию эллины названы по имени прародителя греков в греческой мифологии — Эллина. ... Греки называют свою страну «Эллада»

. Минойская цивилизация сильно пострадала в результате природной катастрофы — вулканического взрыва (между 1628 и 1500 г. до н. э.) на острове Фира (Санторини), породившего сильнейшее землетрясение и катастрофическое цунами.

Древним грекам в основном приходилось путешествовать пешком, а тем, у кого водились деньги или золото — на лошадях.

икиЧтение

Поиск

Содержание

Древняя Греция

Ляпустин Борис Сергеевич

ГРЕКИ И МОРЕ

ГРЕКИ И МОРЕ

Природные и климатические условия, географическое положение территории всегда оказывали влияние на образ жизни народов и пути формирования общественного развития и в итоге – на своеобразие возникавших в различных регионах цивилизаций. Взаимодействие человека с окружающей средой является одной из важнейших частей цивилизационного развития, в результате которого происходит как складывание отличительных социопсихологических черт характера у всего этноса, так и создание определенной картины мира у конкретных его представителей. Кроме того, любое общество в рамках цивилизации всегда стремилось по возможности гармонизировать свои отношения с природной средой, что непосредственно оказывает влияние на формы хозяйствования и их результаты, а опосредованно – на все аспекты жизни, от культуры до политики. Особенно сильным оказывается воздействие географических условий на первоначальном этапе формирования цивилизации.

Важнейшую роль в становлении древнегреческой цивилизации сыграло море. Средиземное море, которое омывает материки с различными географическими условиями и пестрым этническим составом населения, вообще сыграло важную роль в истории человечества. Средиземноморье было одним из регионов, где зародились и расцвели многие древние цивилизации. Это зона с мягким субтропическим климатом, благоприятным для занятия сельским хозяйством. Прибрежные воды, где осуществлялось каботажное плавание, создавали наилучшие условия для контактов между средиземноморскими народами, что их быстрому культурному развитию.

Особенно благоприятными условиями отличается Эгейское море, омывающее на западе Балканский полуостров, а на востоке – Малую Азию. Береговая линия Эгейского моря изрезана многочисленными бухтами и заливами, а море усыпано расположенными близко друг к другу островами. Во всей Греции нет точки на суше, которая бы отстояла от морского побережья далее чем на 90 километров, а в открытом море нет точки суши, удаленной от другой суши далее чем на 60 километров. Это позволяло уже в древности мореходам на небольших суденышках отправляться в плавание через море: передвигаясь от острова к острову, они не теряли из виду сушу. Эгейское море стало своеобразным мостом, по которому культура древневосточных цивилизаций пришла к народам Европы.

Эгейский мир

Корабли Крита. Рисунки с изображений на печатях

Однако даже плавание от острова к острову, когда моряк не терял из виду кромку земли, считалось весьма опасным делом. Греки долгое время были сухопутным народом, и до прихода на Балканы они не сталкивались с большими водными пространствами. В древнегреческом языке даже было утрачено общеевропейское слово, обозначающее море (mare, Merr и т. п.). И слово «таласса» (т. е. море) пришельцы позаимствовали у карийских племен. У местных племен они научились строить и первые небольшие суденышки. Однако на первых порах греки были достаточно бес на море.

Адже суверенною є державна влада, яка здатна самостійно, без втручання інших держав чи організацій встановлювати обсяг і реалізовувати суверенні права держави (право законодавства, судочинства, підтримання правопорядку на власній території, право ведення зовнішніх зносин).

У той період можна говорити лише про поступове набуття державною владою Київської Русі суверенного характеру.

Влада князя була ще незначною, а важливі справи вирішувалися старшими за віком, найавторитетнішими особами на зборах - вічі, що перейшло у спадок від племені. З часом повноваження князя розширились, потіснивши віче, хоч ще протягом довгого часу воно мало значний вплив.

Поступово князь стає спадковим монархом, виконує військові, дипломатичні, судові функції, призначає і звільняє урядовців, є главою держави і представником усього народу. Проте доки васальні відносини не переросли у відносини підданства, сила князівської ради у вирішенні військово-дипломатичних завдань була досить відчутною [1, c.45].

Дослідники у ХІІ-ХІІІ ст. свідчать, що, незважаючи на збереження відносин сюзеренітету-васалітету, водночас набирає сили влада Великого князя київського [2, c.112-113].

Тривалий час поряд з верховним державним володарем відомі й інші володарі, що мають свої державні території у вигляді земель, уділів, волостей ігається роздроблення влади у вигляді піраміди взаємного підпорядкування державних володарів, яку очолює Великий князь київський і якому підпорядковані князі великих земель, котрі також, своєю чергою, називають себе "великими", не втрачаючи, проте, залежності від Великого князя київського.

Цим князям підпорядковані їхні васали - удільні князі, що мають у своєму підпорядкуванні уділи чи волості, очолювані також князями, які є напівдержавним елементом стосовно підлеглого йому населення, маючи своє військо, фінанси та ін. Крім того, значним був вплив церкви. Про прагнення її володіти світською владою свідчать праці мислителів того часу.

Навіть ставши спадковим монархом, князь все ж не стає єдиновладним правителем. Поряд з ним і далі продовжують діяти віче та боярська рада. Князь був зобов’язаний радитися зі своїми могутніми васалами, зібраними в боярській раді, з питань законодавства, управління, фінансів, зовнішньої політики та з інших державних справ. Боярській раді належало обмірковувати питання ведення війни і укладення миру (вони лише обговорювали їх, вирішували ж ці питання на вічі); рада іноді виступала як вища судова інстанція, переважно у справах з князями.

Боярська рада працювала збираючись на засідання, де кожен міг вільно висловитись, навіть стати в опозицію до князя, що послабляло його владу.

Як уже зазначалось, ще одним органом тогочасної Русі було залишене у спадок від племен віче – збори всіх старших за віком горожан, батьків родин, тисяцьких, які репрезентували пригороди, присутніми були також духовні особи, бояри, іноді князь. Цей орган був відокремлений від боярської ради та князя і, на думку деяких дослідників, виступав органом справжнього народовладдя [3, c.160].

Оскільки віче концентрувало владу князя та бояр, які брали в ньому участь, а також народу, воно було найважливішим органом влади. Вічу належало законодавство, судочинство, право призначення на посади, вирішення питань війни і миру. Досліджуючи основи державного ладу Київської русі, український правознавець Ростислав Лащенко виділяє ідею народоправства, яка виявлялась у співвідношенні двох органів влади: віча як явища народної самобутності та князя як символу і "визначного органу" влади аристократії [4, c.148].

Загалом протягом ХІІ-ХІІІ ст. у Київській держав ігається значне посилення об’єднувальних тенденцій. Проте згодом цей процес перетворюється у свою протилежність, і державу опановує міжусобна боротьба.

Традиційне для українського державотворення несприйняття абсолютного правління та міцної централізованості державної влади зрештою привело до занепаду Української держави цього періоду.

Відновлена в результаті національно-визвольної війни українська державність ґрунтувалась на традиційних для України народоправстві, республіканстві, але поряд з цими рисами ігається авторитаризм гетьманської влади. Не можна вважати це за суперечність, оскільки, як і в Княжу добу, єдиновладне правління князя поєднувалось з народоправством, що пояснюється необхідністю в різні періоди становлення і розвитку державності відповідного укладу державного життя, певного відповідного співвідношення сил, взаємовідносин органів держави.