Краткое описание критского царства

В центре Средиземного моря лежит большой остров Крит. Здесь во II тысячелетии до н. э. образовалось древнейшее из известных нам европейских государств. Столицей его был город Кносс. На острове было множество богатых городов, которые строились по строгому ром каждого из них был акрополь, то есть верхний город. Он располагался на возвышенности или обрывистом холме. На акрополе помещался дворец правителя и святилища богов. У подножия холма располагались дома простых горожан. По обочинам мощёных улиц пролегали канавы для стока дождевой воды. Некоторые города были окружены каменными стенами с высокими прямоугольными башнями.

М.Грушевський писав: “Мова вирішила долю українського відродження, відновивши розірваний зв’язок між інтелігенцією і народом...” Звідси - й особливості української літератури XIX ст. – народні теми творчості, реалізм і демократизм.

Першим твором народною мовою, який почав процес її оформлення у сучасну літературну мову, стала “Енеїда” І.Котляревського. Пародія на поему Вергілія, де троянський герой Еней показаний козацьким ватажком, була опублікована у Петербурзі у 1798 р. без відома автора. Вже після її успіху Котляревський доповнив, розширив свою поему, написав музичні комедії “Наталка-Полтавка”, “Москаль-чарiвник”.

Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор П.Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Є.Гребінки. Він брав класичні сюжети і додавав їм виразного українського колориту. Пізніше Є.Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Т.Шевченка.

До харківського гуртка належав також Г.Квітка-Основ'яненко - основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні - написані з гумором, другі - сентиментальні, треті - дають реалістичні картини (краща - “Сердешна Оксана”), інш народними віруваннями і переказами (“Конотопська вiдьма”). Квітка-Основ'яненко перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах.

Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка. “Його творчість, - писав М.Грушевський, - це творчість народу, що досягає відразу, без наступних ступенів, високого інтелектуального розвитку й індивідуальної свідомості і поєднує в своїх творіннях безпосередність народної поезії зі свідомістю літературної творчості”.

Широко відомі основні віхи життєвого шляху Шевченка: народження у сім'ї кріпаків пана Енгельгарда, рання смерть батьків, робота “в наймах” і у пана козачком, переїзд до Петербурга, знайомство з земляком - художником І.Сошенком, викуп з неволі на гроші, виручені від продажу портрета В.Жуковського роботи К.Брюллова, навчання в Академії мистецтв, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешт і 10-літня рекрутчина з забороною писати і малювати, смерть незабаром після повернення з заслання. Перший “Кобзар” виходить у 1840 р. у Петербурзі, через рік - “Гайдамаки”. Геніальний поет, Шевченко вніс в українську літературу новий зміст: рішучий протест проти кріпацтва, захист свободи і гідності особистості, захоплення народними і національно-визвольними рухами, заклик до суспільної справедливості. Особистість і творчість Шевченка - символ всієї української культури.

Суперечливість духовного життя України того часу відбилася в творчості письменника, лінгвіста, історика, публіциста П.Куліша. Це ім'я майже на півсторіччя незаслужено було забуте, але зараз викликає пильний інтерес. Прихильник культурно-національного відродження, Куліш болісно шукав шляхи до нього: від нелегального Кирило-Мефодіївського товариства - до літературної діяльності у петербурзькій “Основі”, від союзу з галицькою громадськістю - до надій на польську до Безперечним є значення його етнографічної збірки “Записки о Южной Руси”, історичного роману “Чорна рада”, тритомної історичної праці про національно-визвольну війну під керівництвом Б.Хмельницького “История отпадения Малороссии от Польши”.

Демократичний напрям в українській прозі розвивала Марко Вовчок (М.Віленська). Її збірка “Народнi оповiдання”, повісті “Iнститутка”, “Кармелюк” приголомшують трагічною правдивістю картин кріпацького гніту, вражають образами людей. Російською мовою розповіді переклав І.Тургенєв. Т.Шевченко у вірші “Марку Вовчку” звертається до неї як до продовжувачки справи свого життя.

Объяснение:

Преобразования, охватившие хозяйственную жизнь страны и социальные отношения в ней, а также государственное устройство, не могли быть проведены без подъема общего культурного уровня населения. Бюрократический аппарат требовал грамотных чиновников; армии и флоту необходимы были офицеры, усвоившие военное и морское дело; на строительстве крепостей, каналов и мануфактур нужны были люди с техническими знаниями. Все это вызвало расширение сети учебных заведений и реорганизацию системы обучения.
В первый период преобразований был открыт ряд учебных заведений узкоспециализированного профиля (Навигацкая, Артиллерийская, Инженерная школы, Медицинское училище) . На втором этапе в действие были введены так называемые «цифирные школы» для подготовки местных чиновников и гарнизонные школы для обучения солдатских детей. «Обмирщение» школы, преобладание среди преподаваемых дисциплин точных наук является характерной чертой образования в петровское время.
Одновременно с реформой образования бурное развитие получило издательское дело. Был введен новый гражданский шрифт, стала выходить первая русская газета, появились учебники.
Пропаганду научных знаний осуществляла открытая в 1719 г. для всеобщего обозрения Кунсткамера – первый в России естественно-исторический музей.
В отличие от литературы XVII в. , проникнутой сильным влиянием церковной идеологии, литература петровского времени освобождалась от оков религиозного сознания. Чисто светский сюжет, близкий к запросам современности, пронизывает литературные произведения той эпохи.
Подводя итоги преобразовательной деятельности Петра I, следует подчеркнуть, что в это время фактически происходит революция сверху, которая определила ход русской истории примерно на полтора века вперед. Петровская эпоха – это время достижений в политической и экономической сферах, воинских побед, усиления национального самосознания, победы светского начала в культуре, время включения России в общеевропейскую семью народов. С другой стороны, петровские реформы – это развитие тоталитарного государства, время роста бюрократической системы всеобщего контроля.
Отметим, что ядро российской жизни, внутренняя суть российского общества осталась прежней – феодальной. Петр I брал у Запада и безжалостно внедрял в России лишь внешние проявления европейской цивилизации. Именно здесь заключается главный парадокс российского реформаторства. Стараясь одной рукой «подтянуть» Россию до западноевропейского уровня, он другой рукой закладывал основы еще большего отставания страны от Запада в будущем. Петр I ставил и решал задачи большого политического и общенационального характера, но на крепостнической основе и крепостническими методами. Оформление абсолютизма завершилось появлением нового титула у русского монарха: с 1721 г. он стал именоваться императором, а Россия превратилась в империю.