Подумайте, что было главным результатом -афганских войн. какие уроки можно извлечь из их ? !

европейским державам удалось в xix в. утвердиться в странах мусульманского мира, т.к. в отличие от европы, осуществившей промышленный переворот, мир ислама переживал застой и упадок. также власть мусульманских правителей была неограниченной. их произвол являлся настоящим бедствием для подданных. это особенно препятствовало развитию капиталистических отношений. ислам и духовенство с неприязнью относились к европейской науке, технике и культуре, стремились оградить правоверных от контактов с иноверцами.  

единственный урок можно вынести из -афганских войн, что природа и афганского народа сделали его воинственным, что его подоплека, с точки зрения основных требований войны, положительна, а такой народ понесет все военные невзгоды легко, способен создавать государство, склонен увеличивать его территорию и умеет отстоять свою самостоятельность.

Мілієве.

У період неоліту тут розселялись племена трипільської культури (4 тисячоліття до н. е. — 3 тисячоліття до н. е. — стоянки: Дорошівці, Хлівище, Шипинці, Киселів, Гвіздівці, Глибока, Чудей, Серет, Сучава, та ін.

У першій половині 1 тисячоліття до н. е. землі краю були зайняті скіфськими племенами. Перша історична довідка про цей народ, який населяв Буковину ще до початку нашої ери, датована V ст. до н. е., є у грецького історика Геродота. У своїх довгих подорожах він доходив також до місцевостей між Тірасом та Борисфеном і у своїх описах згадує також ріки Пората і Тіарантос, які він разом з іншими трьома притоками Дунаюназиває скіфськими ріками.

Перський цар Дарій I Великий у 513 році до н. е. в ході відомого походу на скіфів витіснив останніх з цих земель.

У часи Олександра Великого, коли влада скіфів була вже повалена, у володіннях держав по нижньому Дунаю з'являється фракійське плем'я геттів. Періодично цей войовничий народ проникав до місцевостей витоків Прута і Серету, оскільки їх володіння все більше розширялися в бік півночі.

У ІІ ст. до н. е. сармати, що прийшли зі сходу через Дон, стали безпосередніми сусідами геттів, які витримали багато суворих битв з цими племенами, але врешті-решт втратили своє панівне положення.

На межі тисячоліть (І ст. до н. е.-ІІІ ст. край заселяли варварські племена бастарнів. Водночас на землях Трансільванії та на схилах Карпат розсилилися даки, які поділялися на багато племен. Ці племена були об'єднані одним з вождів Бурвістою і на землях геттів було засновано імперію даків — Дакію. Проте вже після короткого періоду розквіту вона розпалася внаслідок внутрішніх протиріч і тільки на кінець І ст. войовничий цар Децебал, який завдав римлянам багато турбот, знову об'єднав всі дакські племена і відновив імперію.

У подальшому землі краю входили до державних утворень готів. У IV ст., після нашестя гунів, територія краю повністю знелюдніла. Вторгнення гунів у Європу спровокувало велике переселення народів (V ст.).

З кінця V — початок VI ст.ст. землі краю заселяють слов'яни, які неспішно просувались на південь долинами Пруту, Серету, Дністра. За даними готського історика Йордана та візантійського історика Прокопія край в ті часи заселяли склавіни. Пізніше у центральній Європі сформувалося державне утворення — Антський союз, який існував до VII-го ст. як союз слов'янських племен (антів), до якого увійшли усі буковинські землі. До складу слов'янського державного утворення входили шість великих племінних груп. Вони відомі з давньоруських літописів як особлива південно-західна група «племен»: уличі, бужани, дуліби, волиняни, тиверці, білі хорвати. Останні заселяли землі буковинського краю. Центром Антського союзу було поселення Головське, що стояло там, де тепер стоїть Львів.

Споконвічними жителями Буковини були слов'янські племена, свідченням цього є численні досліджені стоянки зарубинецької (ІІ ст. до н. е.-II ст.) та черняхівської (II-VII ст.ст.) археологічних культур. Це підтверджує автохтонність українського населення на землях Буковини.

В 17 веке одним из наиболее значимых событий в Российском государстве стал церковный раскол. Он тесно связан с именем московского патриарха Никона. Мирское имя его звучало как Никита Минин.

Объяснение:

В церковную службу его отправили родители, в итоге этого он достиг большого успеха и в Архангельской губернии получил высокий сан игумена Кожеозерского монастыря.

Далее, приехав в Москву по важным делам, его представили царю Алексею Михайловичу. Он позже и назначил Никона на высший пост в русской православной церкви.

Вместе патриарх и царь стали главными инициаторами церковной реформы, которая и привела в итоге к расколу всей системы.

Главным поводом проведения реформ стала необходимость создания единого вида церковных текстов и правил проведения служб.

На этом этапе мнения разделились и часть священнослужителей голосовали за древнерусское прочтение религии, а другая половина - за греческие каноны. Победили вторые, и Никон начал работу над приведением всех книг к греческому стилю. Также были заменены многие старославянские традиции.

В итоге, значительная часть верующего населения государства отделилась и выступила против реформ.

В целом, раскол достаточно негативно повлиял на единство русского народа и стал причиной множества происходивших повсеместно гражданских волнений