Последствия монголо-татарских побед

последствия монголо-татарских побед

Відповідь:

Первый - осуществление так называемой "дорожной карты" - плана поэтапного создания палестинского государства, сосуществующего рядом с Израилем.

Второй вариант, по-видимому, мог бы заключаться в признании ограниченности и тупиковости попыток "поделить" все "составляющие" государственного суверенитета на крайне ограниченной территории палестино-израильского противостояния, переходе от стратегии "размежевания" сторон к стратегии "синтеза" усилий в поиске "работающих" схем безопасности.

Третий вариант - это создание региональной системы безопасности с вхождением в нее палестино-израильского компонента в качестве ключевого и наиболее важного. Другими словами, можно было бы попытаться выйти на решение палестинской проблемы с "общерегионального угла" в увязке с созданием - в масштабе всего Ближнего Востока - соответствующих институтов и инструментов обеспечения безопасности.

Точной отсчета здесь, к примеру, могло бы быть осуществление идеи, сформулированной расположенными в этом районе странами - Израилем и Иорданией в мирном договоре, подписанном между ними в 1994 году, - созыва Конференции по безопасности и сотрудничеству на Ближнем Востоке.

Пояснення:

Фаши́зм (італ. fascismo, від італ. fascio — «зв'язка», «об'єднання») — різновид політичного режиму, а також радикальна авторитарна імперіалістична політична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея єднання та мобілізації нації та держави проти ворогів, ідея постійної війни й панування.

Спочатку — самоназва політичного руху під проводом Беніто Муссоліні в Італії, який був при владі від 1922 до 1943 року. Вже у 1920-х роках, супротивники фашизму поширили це поняття на інші праворадикальні, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, і, серед інших, на німецький націонал-соціалізм, хоча лише деякі з них називали себе «фашистськими» та за своєю ідеологією і політичною практикою істотно відрізнялися від італійського фашизму.

Вважається, що фашизм бере свій початок в італійському націоналізмі часів Першої світової війни і як політична течія був заснований Беніто Муссоліні — до того одним із лідерів Італійської соціалістичної партії і був започаткований як об'єдна́ння в єдине ціле «правих» і «лівих» політичних спектрів. Однак, на думку видатного вченого, нобелівського лауреата Івана Павлова, джерелом фашизму став більшовицький переворот у Росії: до нього «фашизму не було», і опісля нього більшовики сіяли «по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм»[1][2] .

На спорідненість політичних режимів першої половини ХХ ст. вказував Арнольд Тойнбі[3]