Русь в 1540-1550 годы международное положение

Лекция посвящена анализу международного положения России и русской внешней политике в царствование Ивана IV. Как и все царствование Ивана Грозного внешнеполитическую деятельность Российского государства можно разделить на два периода: внешняя политика начала княжения Ивана IV, а также эпохи реформ Избранной рады и внешнюю политику в годы Опричнины и окончания царствования Грозного.

Если первый период принес России исключительно победы и укрепил ее международное положение, то второй оказался куда более сложным и противоречивым по своим последствиям. Проигранная Ливонская война истощила силы страны и росту закрепостительных тенденций в России конца XVI в., упал международный статус Московского царства, однако продвижение России в Сибирь, последовавшее вслед за походом Ермака и разгромом ее отрядом войск сибирского хана Кучума, явно заложило усиление геополитического влияния России. В целом в XVI столетии наблюдался колоссальный рост территории Российского царства.

В лекции разобрана история завоевания Казани и подчинения России Астрахани. Также рассмотрена динамика русско-турецких отношений в XVI в., соперничества с Крымским ханством. Разобраны перипетии Ливонской войны.

Средневековые города были окружены высокими стенами с башнями, а также глубокими ямами для защиты от нападения снаружи. В случае нападения горажане города состовляли военное ополчение. Стены ограничивали рост города, поэтому улицы делались крайне узкими, а верхние этажи домов нередко выступали над нижними. Узкие и кривые улицы городов были часто полутёмными, уличного освещения не существовало что делало купцов и бояр как и обычных людей легкой мешенью для воров и разбойников. Центральным местом в городе была обычно рыночная площадь, неподалёку от которой располагался городской собор . Мусор и нечистоты в городах обычно сбрасывали в реки или в близлежащие рвы, а то и вовсе на голову прохожим. В городах из за нечистот часто вспыхивали эпидемии, которые переносили как и тараканы с крысами, так и бродяги, часто бывали и пожары которые легко перекидывались с крыши на крышу и часто люди не успевали потушить и если город маленький сжигал добрую половину города .Основное население средневековых городов составляли ремесленники. Ими становились крестьяне, бежавшие от своих владельцев или уходившие в города на условиях выплаты владельцу оброка. Становясь горожанами, они постепенно освобождались от личной зависимости феодалу. Если бежавший в город крестьянин жил в нем в течение определенного срока, обычно — один год и один день, то он становился свободным. Лишь в дальнейшем в городах появились купцы. Хотя основная масса горожан занималась ремеслом и торговлей, многие жители города имели свои поля, пастбища и огороды вне городских стен, а отчасти и в черте города.

Єресь (від грец. «особливе віровчення») – учення, засуджене церквою й оголошене шкідливим для віри. У християнстві єресі особливого розвитку набули в Середні віки. Прихильників учень, оголошених єресями, називали єретиками.

Катари (XII–XV ст., Італія, Фландрія, Південна Франція). Уважали, що у світі існують дві сили – Добра (Бог) і Зла (Диявол). Матеріальний світ створений дияволом, а духовний – Богом. Катари засуджували все земне, хрести, храми, ікони, не визнавали світську владу, закликали до аскетизму, викривали зловживання католицького духовенства.

Вальденси (кінець XII ст., виник у Ліоні (Франція)). Засновник руху – ліонський купець П’єр Вальдо. Закликали до «євангельської бідності». Уважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили. Стверджували, що будь-який мирянин, який, за заповідями Христа, веде жебрацьке життя, позбавлений постійного притулку, а інколи взагалі даху над головою, може здійснювати таїнства.

Альбігойці (XII–XIII ст., Південна Франція). Прихильники вчення катарів і їхніх послідовників – вальденсів. Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели просте, моральне і самотнє життя.

Лолларди (рух виник в Антверпені на початку XIV ст., поширився в Англії та інших країнах Західної Європи).

В Англії 1360–1381 рр. так називали послідовників Джона Болла. У своїх проповідях засуджували багатства і пороки духовенства, вимагали скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії тощо. Після 1382 р. в Англії так стали називати послідовників мислителя Джона Вікліфа. Критикував католицьку церкву, заперечував головування Папи Римського в духовних питаннях, виступав проти світської влади папства.

Гусити (XV ст., Чехія). Критика католицької церкви чеським мислителем і проповідником Яном Гусом. Засуджував накопичення багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності». Уважав, що для того щоб кожна людина могла зрозуміти «Закон Божий», богослужіння повинно здійснюватися чеською мовою. Критикував католицьке причастя для духовенства хлібом і вином, а для мирян лише хлібом. Доводив, що в першопочатковому християнстві всі причащалися однаково