Соч по всемирной 1 четверть 7 класс

Літерату́ра пе́ршої полови́ни XIX столі́ття — період в історії літератури від кінця XVIII століття до 1860-х років. З соціально-історичного погляду його межами є Велика французька революція (1789—1794) з одного боку та національно-визвольні рухи середини XIX століття (європейські революції 1848—1849 років, Громадянська війна в США, повстання сипаїв в Індії 1857—1859 років тощо) з іншого. В естетичному аспекті період позначений художньо-зображальною системою романтизму в Західній Європі, появою і розвитком літератури США та повільним занепадом середньовічних моделей літератури в країнах Сходу.Вплив науки Редагувати

Наукова думка загалом розвивається в напрямку, що визначився наприкінці XVIII століття. У різних областях математики та природознавства робляться основоположні відкриття (Лобачевський, Лаплас, Фарадей, Ампер, Джоуль, Гельмгольц та ін.). Численні географічні експедиції не лише допомагають краще пізнати земну кулю, а й сприяють змінам у світогляді людей. Звіти географів, натуралістів, записки мандрівників у перші десятиліття 19 століття стають помітною частиною духовного життя, впливають на вироблення естетичних уявлень. Наприклад, дослідження Александра Гумбольдта в Південній Америці збагатили природничі науки та, завдяки художньому стилю його робіт, до утвердженню літературного романтизму. У 1830-ті — 1840-ві роки зростає інтерес письменників до розвитку науки, зокрема до еволюційної теорії (Ламарк, Жофруа).Філософія Редагувати

На початку періоду у філософії панували ідеалістичні системи (Фіхте, Шеллінг), що виникли в руслі німецької класичної філософії, вершиною якої стало вчення Гегеля та розроблений ним діалектичний метод. У наступні десятиліття посилюється вплив матеріалізму (Феєрбах). Ще один напрям філософської думки — позитивізм, що склався в 1830-ті роки. Він вважав за достовірне (позитивне) лише те знання, що отримане спеціальними науками, і заперечував необхідність загального філософського методу. Наприкінці доби виникає марксизм, що матиме значний вплив на соціальне і культурне життя наступного періоду.

Різнорідність літератури Редагувати

Період позначений великою різнорідністю літературної карти світу. На всіх континентах йдуть зовсім різні літературні процеси. Виникає багато нових літератур (бельгійська, словацька, фінська фінською мовою, ірландська англійською мовою, молдавська, єврейська їдишем, бенгальська, непальська мовою непалі). Відроджуються літератури, чий розвиток був перерваний іноземним пануванням (Болгарія). У вирішальну стадію формування вступають літератури Латинської Америки, США та Канади. В іспаномовній Америці, окрім того, після утворення незалежних держав стали виділятись з регіонального комплексу окремі літератури: мексиканська, аргентинська, чилійська тощо. На Близькому Сході розвиваються місцеві літератури: у Єгипті, Сирії, Іраку тощо. Найрозвинутіші «старі» літератури Західної Європи — французька, німецька, англійська, італійська — досягають значних вершин. Зокрема, формуються нові літературні напрями романтизму та реалізму.

В последующие годы княжич Иван становится соправителем отца — Василия II. На монетах Московского государства появляется надпись «осподари всея Руси», сам он, так же как и отец его, Василий, носит титул «великий князь». В течение двух лет Иван в качестве удельного князя управляет Переславлем-Залесским, одним из ключевых городов Московского государства. Важную роль в воспитании наследника престола играют военные походы, где он является номинальным командующим. Так, в 1455 году[12] Иван вместе с опытным воеводой Фёдором Басёнком совершает победоносный поход против вторгшихся в пределы Руси татар хана Саид-Ахмада. В августе 1460 года он возглавляет войско Великого княжества Московского, закрывающее путь на Москву вторгшимся в пределы Руси и осадившим Переяславль-Рязанский татарам хана Ахмата.

В марте 1462 года тяжело заболел отец Ивана — великий князь Василий. Незадолго до этого он составил завещание, по которому делил великокняжеские земли между своими сыновьями. Как старший сын, Иван получал не только великое княжение, но и основную часть территории государства — 16 главных городов (не считая Москвы, которой он должен был владеть совместно с братьями). Остальным детям Василия было завещано всего 12 городов; при этом бо́льшая часть бывших столиц удельных княжеств (в частности, Галич — бывшая столица Дмитрия Шемяки) досталась новому великому князю. Когда 27 марта 1462 года Василий умер, Иван без каких-либо проблем стал новым великим князем и исполнил волю отца, наделив братьев землями согласно завещанию. Вместе с тем уже в следующем году был ослеплён лучший воевода его отца Фёдор Басенок

Объяснение: