Допис до газети зоря галицька з позиції сучасника

Борисфен (на острове Березань в устье Днепра) — первая греческая колония в Северном Причерноморье, позднее её центр переместился севернее в Ольвию; основана ок. 647 г. до н. э.

Тира (сейчас Белгород-Днестровский, основана ок. 502 г. до н. э.); самый старый город (из существующих) Украины.

Ольвия (район села Парутино, основана в первой четверти VI века до н. э., один из крупнейших полисов региона);

Керкинитида (сейчас Евпатория, основана около 550 г. до н. э. ионийцами. В IV — ІІ вв. до н. э. находилась под властью Херсонеса, затем захвачена и практически разрушена скифами.);

Херсонес Таврический (сейчас на его месте Севастополь; основан гераклейцами около 528 г. до н. э.) — важнейший город юго-западной Таврии; ослабленный борьбой со степными кочевниками и Боспором, попал в зависимость от Рима, позднее стал владением Византии. Его преемником стало княжество Феодоро.

Калос-Лимен (у пгт Черноморское) — основан в IV в до н. э. ионийцами. В конце IV в до .н. э. был захвачен херсонеситами; стал ареной противостояния между греками и степными народами — скифами и сарматами. Уничтожен сарматами в І в н. э.

Феодосия — основана в середине VI века до н. э., с 355 г. до н. э. — захвачена Боспорским царством. После гуннского нашествия — аланское, затем хазарское поселение, постепенно опустевшее. Возрождение началось с 1267 г., когда это место было выкуплено у татар генуэзцами под торговую факторию и где возродился город под именем Кафа;

На азиатской стороне Боспора Киммерийского:

Гермонасса — основана милетянами в первой четверти VI века до н. э.

Кепы — основаны милетянами в 580-е — 570-е годы до н. э.

Корокондама

Патрей — основан не позднее третьей четверти VI века до н. э.

Фанагория — основана вскоре после 543 года до н. э., крупнейший город на азиатской стороне Керченского пролива;

Киммерий

Ахиллий

Бата

Давньоруська держава склалася у 2-й половині IX ст. Це була раннєфеодальна держава, господарчу основу якої становило землеробство. Тим самим забезпечувалась сталість культурних традицій, перейнятих Київською Руссю від скіфських землеробських племен, а також у цілому від праслов’янської етнічної спільноти.

Давньоруська культура орієнтувалась у своєму розвитку на Візантію, що обумовлювалось рівнем розвитку матеріальної культури та вибором Давньою Руссю православ’я.

Візантійські взірці в архітектурі, іконописі, літературі та ін. сферах культури абсолютно домінують протягом всієї історії Русі. Проте десь з сер. XΙ ст. руська культура починає переосмислювати візантійські взірці та використовувати місцеві мотиви. Наприклад, Софійський собор – який хоч і є копією Собору Софії в Константинополі, проте має вплив язичницької традиції, особливо в будівництві великої кількості бань.

Після прийняття християнства у 988 році, місцеві язичницькі традиції нікуди не зникають,а продовжують існувати в матеріальній та особливо у духовній культурі. Зберігаються слов’янські імена серед простих киян чи навіть князів. Язичницькі вірування поступово входять в симбіоз з христиняснтвом і виникає так зване двовір’я

В Київській Русі закріпилася давньоруська писемність, що її впровадили Кирило та Мефодій. Писемна література, яка сформувалася в Київській Русі на початку XI століття, спиралася на два найважливіших джерела — усну народну творчість і християнську традицію, що прийшла з сусідніх держав, насамперед Візантії. Народні пісні і перекази широко використовувалися літописцями. Від усної народної творчості древньої Русі у фольклорі українського народу збереглися найяскравіші зразки обрядової поезії — колядки і щедрівки.

Мистецтво Київської Русі розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було нерозривно пов'язане з церквою і християнською вірою. У той же час слов'янські майстри мали свої стійкі, вікові традиції язичницького мистецтва. Тому, сприйнявши багато чого з Візантії, вони виробили самобутній, неповторний стиль і створили справжні шедеври архітектури, живопису, прикладного мистецтва.