20 проследите как происходило усиление королевской власти во франции от начала 11 века к началу 14 века, определив основные вехи этого процесса

ответ:

усиление королевской власти в xii в.

в xii в. во франции начинается процесс государственной централизации. вначале он развертывается в северной франции, где для него существовали и социальные предпосылки. политика королевской власти, направленная на подчинение ей феодальных сеньоров, диктовалась прежде всего интересами класса феодалов в целом. главной ее целью было усиление центральной власти для подавления сопротивления крестьян. в этом особенно нуждались мелкие и средние феодалы, не располагавшие достаточными средствами принуждения. они были заинтересованы в усилении королевской власти еще и потому, что видели в ней защиту от насилий и притеснений более сильных крупных феодалов.

централизаторская политика королей была прогрессивным явлением. королевская власть боролась с феодальной анархией, подрывавшей производительные силы страны, содействовала росту городов, ремесла и торговли. по словам ф. энгельса, она была «представительницей порядка в беспорядке». поэтому города поддерживали королевскую власть, часто выступали ее союзниками в борьбе с крупными феодалами, и их сыграла важную роль в образовании централизованного государства.

противниками этой политики были крупные феодалы, больше всего дорожившие своей политической самостоятельностью и связанными с ней властью над населением и с него; их поддерживала часть высшего духовенства. укреплению королевской власти благоприятствовала непрерывная вражда крупных феодалов между собой. каждый из них стремился усилиться за счет других. короли использовали и разжигали эту борьбу.

начало xii в. является переломным моментом в процессе роста королевской власти. людовик vi (1108—1137) и его канцлер сугерий положили конец сопротивлению феодалов в королевском домене. их замки были разрушены или заняты королевскими гарнизонами. пользуясь поддержкой городов, капетинги начали присоединять к своим владениям близлежащие области. при людовике vii (1137—1180) королевский домен увеличился за счет присоединения городов буржа и санса.

но в середине xii в. у французских королей появились во франции сильные соперники. в 1154 г. один из французских феодалов — граф анжуйский генрих плантагенет — стал королем . его владения во франции — анжу, мэн, турень, нормандия, пуату, а затем аквитания (после женитьбы генриха на алиеноре аквитанской) — в несколько раз превосходили домен французского короля.соперничество между капетингами и плантагенетами особенно разгорелось при филиппе ii августе (1180—1223). филипп ii — искусный политик и дипломат — все внимание направил на борьбу с плантагенетами. наибольших успехов он добился в борьбе с королем иоанном безземельным, объявив его владения во франции конфискованными и завоевав нормандию (1202—1204). возмущенные вымогательствами иоанна нормандские бароны и города не оказали большого сопротивления французскому королю. затем филипп ii отвоевал и другие владения королей во франции. у плантагенетов остались только часть пуату и герцогство аквитанское.

стремясь вернуть утраченные области, иоанн привлек на свою сторону германского императора оттона iv, графа фландрского и некоторых крупных французских феодалов. но в 1214 г. французы разгромили и их союзников в битвах при ларош-о-муане (близ анжера) и бувине (во фландрии). таким образом филипп ii закрепил за собой свои завоевания. лучше, чем все его предшественники, он понял, какую огромную пользу могут оказать королевской власти города, и стремился закрепить свой союз с ними. об этом свидетельствуют многочисленные коммунальные хартии, которые он дал ряду городов.

Розвиток людської цивілізації завжди супроводжувався міграційними процесами племен, народів, держав, окремих особистостей. З ретроспективи часу міграція є об’єктивним процесом, але у кожній конкретній ситуації має суб’єктивні причини. Загальновідомий і незаперечний факт циклічного розвитку природи впливає і керує еволюцією людського суспільства. Тривалий час вирізблюється, виформовується, вишліфовується певна національна формація зі своєю унікальною культурою, але досягнувши апогею неминуче наштовхується на ті чи інші кризові явища, які і спонукають до більш чи менш масових переміщень народів. Найбільш частими причинами таких міграцій були історичні, соціальні, економічні, політичні, релігійні катаклізми. Не стали виключенням у цих процесах й українці. Поява емігрантів з України сягає сивої давнини., Вони залишили помітний слід у культурі тодішньої Європи. Згадаймо просвітителя ХV cт. Юрія Дрогобича, філософа, астронома, медика, ректора Болонського університету в Італії, знамениту Конституцію Пилипа Орлика, чи героїчного козака і першовідкривача кави на європейському континенті Юрія Кульчицького, або блискучого вченого Миклухо-Маклая. Особливе місце у світовій науці належить Сергію Подолинському, який розв’язує складну проблему різноманітності перебігу енергетичних процесів у живій і неживій природі. Започаткована Сергієм Подолинським та продовжена Володимиром Вернадським і Миколою Руденком школа фізичної економії досі не має аналогів, що дозволяє вважати її новітньою науковою школою світового рівня.

         Одначе масового характеру процес міграції набув на зламі Х1Х-ХХ століть. Історію української еміграції прийнято ділити на чотири хвилі: перша – з останньої чверті Х1Х ст. до початку Першої світової війни; друга – період між двома світовими війнами; третя – період після Другої світової війни; четверта – з часу проголошення незалежності України у 1991році. Проте умови існування еміграцій фундаментально відрізняються: перші три хвилі українські емігранти жили, творили у країнах поселення в умовах бездержавності ( за виключенням короткого періоду існування УНР), а так звана четверта хвиля еміграції навпаки має уже свою суверенну державу Україна. Цей факт є надзвичайно важливим для дослідження і аналізу історичної ролі діаспори у становленні незалежної України, у примноженні загальнолюдських цінностей в царині культури, науки, освіти, а також проблем і завдань новітньої діаспори як потужного чинника розбудови і утвердження модерної європейської держави України. Одначе питання новітньої діаспори будуть предметом наступних розвідок. А зараз спробуємо хоча б побіжно окреслити ті досягнення, які створила своєю титанічною працею, своїм інтелектом наша українська діаспора перших 3-х хвиль у різних країнах світу. Безперечно, це будуть лише віхи, лише штрихи до широкомасштабної діяльності української діаспори у світових широтах, які ще чекають на своїх фундаментальних дослідник

В начале XIII века Хорезм с полным правом считался одним из самых сильных и богатых государств в мире. Его правители имели в своём распоряжении большую и закаленную в боях армию, вели агрессивную внешнюю политику, и трудно было поверить, что их государство скоро падёт под ударом монголов.

Название «Хорезм» – очень древнее, известно с VIII–VII веков до н.э. Имеются несколько версий его происхождения. Согласно первой, это – «кормящая земля», сторонники второй считают, что это земля «низкая», а С.П. Толстов полагал, что его следует переводить, как «Страна хурритов» – Хваризам.

Через эти земли проходили армии многих завоевателей, последними были сельджуки, в состав державы которых входила и территория Хорезма. Но последний из Великих Сельджуков – Ахмад Санджар, погиб в 1156 г. Ослабевшее государство, не в силах более удерживать в покорности окраины, рассыпалось на куски.