охарактеризовать Южные и ЮгоЗападное княжество по плану: 1.название кн-ва, территория. 2.Управление. 3.Основные занятия жителей.

1. Киевское Княжество. Южные территории.

2.Князь

3.Киев очень богатый город, в этом послужило торговля через путь "Из варяг в греки". На этой земле был мягкий климат и плодородные почвы, что послужило развитию земледелие и скотоводство.

1.Черниговское княжество. Южные территории.

2.Князь

3.Обладая мягким климатом, плодородными почвами, многочисленными реками, богатыми рыбой, а на севере лесами, полными дичи,княжество было очень привлекательной для переселенцев. Здесь так-же проживало большую часть ремесленников.

1.Галицко-Волынские земли. Юго-Западные территории. [От себя: Эти земли почти ничем не отличались в плане климата, и экономики, поэтому я соединил их вместе, но не рекомендую это делать, ибо как государство оно образовалось после распада Руси, и Батыево нашествие. Не надо писать то, что в скобках.]

2.Князь

3.В основном, сельское хозяйство. которое базировалось на самодостаточных угодьях — дворищах. Выращивали в основном овёс и рожь, пшеницу и ячмень. Кроме этого было развито животноводство, особенно коневодство. Торговля не была развита должным образом.

Відповідь:

4. в 1667 году,Киев уступался России сроком на два года,Правобережная Украина оставалась под контролем Речи Посполитой,стороны обязывались оказать казакам в случае нападения на украинские земли России и Речи Посполитой крымских татар также, стороны до­го­во­ри­лись о со­вме­ст­ных во­енных дей­ст­ви­ях против Крым­ско­го хан­ст­ва и Османской империи в слу­чае их на­па­де­ния на лю­бую из час­тей Ук­раи­ны, гарантировалось право свободной торговли между Россией и Речью Посполитой, а также дипломатическая неприкосновенность послов

5.Изначально поддерживал связи от имени царя с гетманским правительством и представителями в Москве;

Держал царя в курсе событий;

Собирал воедино известную информацию;

Руководил и снабжал московские гарнизоны в нескольких городах гетманства;

Смягчал конфликты между ними и людьми;

Руководил строительством крепостей и мостов;

Заботился об интересах русских купцов в Украине;

Выдавал разрешения на въезд;

Занимался урегулированием юрисдикционных споров.

На підавстрійській Україні в розгляданий період не відбулося ґрунтовних якісних змін у становищі української мови. Виняток становить короткий час російської окупації Галичини за Першої світової війни (від осени 1914 до весни 1915 р.) та першої окупації Буковини (вересень 1914 р. — червень 1915 p.), коли всі українські політичні й культурні організації розгромлено, численних представників інтеліґенції переслідувано й депортовано, а українську мову в громадському житті фактично заборонено. Таку політику не застосовували при другій окупації Буковини (червень 1916 р. — липень 1917 p.). Але процеси, що закреслилися на 1900 p., далі розвивалися й міцніли.

Леґальний стан української мови в Галичині й на Буковині посутньо не змінився. Роки 1900-1916 у цих краях позначені намаганням якнайповніше використати ґарантовані права. Це позначилося на розвитку преси й шкільництва.

В Галичині перед вибухом Першої світової війни (на основі даних 1913-1914 pp.) всі періодичні видання, перелічені в розділі 2, виходили далі, за винятком «Волі», «Прапора», москвофільської «Русскої ради», «Посланника», «Дяковского голосу», «Богословского вѣстника» і «Страхопуда» («Літературно-науковий вістник» 1907 р. перенесено до Києва); додатково з'явилася щоденна газета «Нове слово» націонал-демократичного напряму з накладом 12 тисяч примірників (ЕУ 2, 1782). Поряд з такою часовою стабільністю галицька преса набуває тепер ще однієї риси — багатогранности. В 1900 р. часописи різнилися хіба тільки політичною  (партійною) орієнтацією. На 1914 р. намітився ще й виразний професійний поділ. Так 1913-1914 pp. десять видань спеціялізувалися в економіці, сільському господарстві й торгівлі; два в юриспруденції; три в педагогіці; виходило п'ять видань для студентів і молоді взагалі; один жіночий журнал; один популярний медичний; два спортові; один мистецький; один з історії та гуманітарних наук; два богословські; один гумористичний. Виникло чимало видань суто місцевого, реґіонального значення. Буковинські видання куди чіткіше диференціювалися за партійними напрямами (7 часописів, з них один москвофільський); натомість професійна преса, порівнюючи з Галичиною, відставала (один театральний журнал, два економічні), але буковинці могли безперешкодно користатися з галицьких видань. Животко (129) подає загальне число «західньоукраїнських» (тобто включаючи Закарпаття) періодичних видань — 80; Ігнатієнко (1968, 197 і далі) нараховує їх 84.