Есе чи став режим санації оздоровленням для країни

Во время заграничных походов многотысячная русская армия имела возможность увидеть, что можно жить по-другому, лучше, чем сейчас живут они.  Вернувшись в Россию из-за границы молодые офицеры стали убежденными противниками самодержавия и крепостничества. Заграничный европейский пример спровоцировал передовое дворянство к желанию перемен (преобразований). Император Александр 1 стремился к новым реформам, давал задания своим доверенным лицам (М.М. Сперанскому, А.А. Аракчееву и др.) на разработку новых проектов, но не решался проводить их так как не чувствовал поддержки дворян, он боялся переворота и свержения с трона российского.  Бездействие и нерешительность властей порождало тайные общества, которые, в свою очередь также разрабатывали свои программы и уставы. Во многом их идеи совпадали. Естественно, эти проекты держались втайне, тем более что в обществах, действительно, вынашивались планы насильственного свержения императора.

Тривале перебування при царському дворі на перших ролях сприяло зростанню не тільки економічної могутності, але й політичних амбіцій графа К. Розумовського. Численні нагороди та титули породили у нього бажання встановити спадкоємне гетьманство.

Наприкінці 1763 р. гетьман розіслав у всі полки ордери, скликаючи до Глухова всіх старшин, включно до сотника, на Генеральну Військову раду. Головним питанням, яке обговорювалося на цій раді, було запровадження спадкового гетьманства за родом Розумовських.

Після тривалих і запальних дебатів присутні на Глухівській раді виробили 23 пункти, які мали увійти до майбутнього прохання на ім’я російської цариці. На їх основі генеральний писар В. Туманський разом з гадяцьким (А. Крижанівський) та миргородським (Ф. Остроградський) полковниками склали чолобитну для подання імператриці Катерині ІІ. До того ж гетьманом було відправлено з таємною місією до митрополита Київського Арсенія Могилянського та архімандрита Успенської Києво-Печерської лаври Зосима Вальковича старшого канцеляриста Генеральної Військової Канцелярії Туманського (брата генерального писаря), щоб обговорити задуману Розумовським справу. Кирило Григорович розумів, що успіх справи залежить також від її підтримки вищим духовенством.