Дем'ян Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України:
домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир'я, залишався у складі Лівобережжя;спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини;вів таємні переговори з Петром Дорошенком про можливість переходу Лівобережного Гетьманату під протекторат Османської імперії.Така політика викликала незадоволення як частини старшинської верхівки, так і московського уряду. У ніч з 12 на 13 березня 1672 у Батурині козацька старшина — Петро Забіла, Іван Самойлович, Карпо Мокрієвич, Родіон Дмитрашко-Райча, за підтримки начальника московської залоги заарештувала Дем'яна Многогрішного й видала його представникам Московщини.
Гетьмана привезли до Москви, де в середині квітня 1672 почали суд. Його звинуватили у зраді сюзерену, піддали тортурам, а потім засудили до страти, яку згодом замінили на довічне заслання. Разом із родиною і товаришами — ніжинським полковником Матвієм Гвинтовкою і осавулом П. Грибовичем — Гетьмана вивезли до Бурятії й ув'язнили в Іркутському острозі.
У 1668 році Петро Дорошенко призначив Дем'яна Многогрішного наказним гетьманом Лівобережної України, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя. Наступ московських військ під командуванням князя Григорія Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність військової до від Петра Дорошенка, сильні московські залоги в містах, тиск промосковськи налаштованої частини старшини і православного духовенства (особливо Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича) примусили Дем'яна Многогрішного піти на переговори з царським урядом.
З іншого боку, він мав власні амбіції — титулу «Наказного гетьмана Сіверського» йому було замало, прагнув поширити владу на все Лівобережжя. 17 грудня 1668 зібрано елекційну раду в Новгороді-Сіверському:
««Старшина, перебуваючи в заточенні у дворі, та в меншості, а при Многогрішному немало компанійців, та боячися супроти нього мовити, пішли гуртом просити аби він став над ними гетьманом. Згідно звичаю, він ще й відмовлявся, як стара діва від гарного жениха, хоч титул й силою взяв»Таким чином, за до компанійців, Многогрішний був обраний «сіверським гетьманом» та від імені всієї старшини присягнув на вірність царю. Москва втім, з огляду на сумнівний перебіг «вільних виборів» не визнала його титулу до Глухівської наради[5].
Тоді повернулися звідти Максаківський ігумен Ширкович та обозний Петро Забіла, яких посилала торік старшина провести переговори з Московщиною після війни Іоанна Брюховецького. Посли домовилися про обрання нового гетьмана, бо Петро Дорошенко, як гетьман Правобережжя за Андрусівською угодою 1667, яка поділила Україну між Річчю Посполитою й Московією, не міг мати двох сюзеренів.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Кто знает напишите пересказ литовское государство и русь умоляю!
это не все, но тоже прилично
Объяснение:
- Оно было одним из самых крупных территориальных объединений в Европе в 14-16 веках.
- До 15 века официальным языком в Княжестве был русский.
- Оно долгие годы было в союзе, а затем в объединении с Польшей, что, однако, не мешало великим литовским князьям проводить самостоятельную политику.
- Огромную часть территории страны составляли славянские и русские земли и княжества, которые были собраны в начале создания государства, а затем на протяжении нескольких веков присоединялись к Княжеству. Некоторые были завоеваны, а некоторые сами входили в состав страны, ища защиты от междоусобиц либо татарского нашествия.
- Три четверти древнерусских городов были в составе этого государства. Например, Киев, Чернигов, Полоцк, Смоленск, Новгород-Северский и т.д.
- В развитии своем оно не уступало, а иногда опережало Русское государство. Франциск Скорина, напечатавший в начале 16 века первую Библию на славянском языке, Симеон Полоцкий, бывший поэтом и ученым, мыслители Симон Будный и Василий Тяпинский - все были выходцами из Литовского Княжества