Что стало причиной перехода кризиса из Америки в Европу 1)массовая эмиграция 2)отсутствие колоний 3)высокие ввозные пошлины в Америке 4)высокие ввозные пошлины в Европе

Австрія і Пруссія

Після Тридцятилітньої війни Священна Римсь­ка імперія остаточно розпалася на величезну кількість невеличких держав (більше 300). Імператором, як правило, обирався представник австрійської династії Габсбургів, який був зобов’язаний забезпечувати «княжі свободи». Володіння династії Габсбургів були найбільшою частиною Священної Римської ім­перії. Їх заселяли представники різних національностей — німці, угорці, слов’янські народи. У XVII ст. держава Габсбургів стала централізованою. На чолі держави був імператор, дорадчим органом при імператорі стала державна рада, виконавчий орган — придворна австрійська канцелярія на чолі з канцлером. Тут складається аб­солютна монархія, яку підтримує дворянство.

Реформаційний рух в Австрійській державі набув поширення на всій її території, особливо в Чехії, де він об’єднався з національним рухом. Протестантизм сприйняли як міщани, так і частина дворянства.

Початок контрре­формації поклало правління Рудольфа ІІ, який став жорстоко переслідувати протестантів. За правління Фердинанда II католицизм у країні переміг, протестантизм сприймався як злочин, а його прибічників жорстоко карали: виселяли з Австрії, віддавали у солдати, конфісковували майно.

Намагаючись не допустити революції в країні, Габсбурги — Марія-Терезія (1740–1780), а потім її син Йосип II (1780–1790) — провели ряд реформ.

За військовою ре­формою вводився новий порядок набору до війська. Рекрути повинні були служити довічно. Чисельність армії значно збільшувалася, зросла й кількість офіцерів (для них відкрилася військова академія).

Фінансова реформа вводила податок на весь прибуток для всіх категорій населення.

Шкільна реформа запровадила обов’язкову початкову освіту, створювалися ремісничі школи, технічні та сіль­ськогосподарські училища. У Відні почали працювати Гірська та Торго­вельна академії.

За судовою реформою відбулися зміни в законодавстві: прийняті нові кримінальний та грома­дянський кодекси, обмежувалася смертна кара, суд здійснювала виключно держава.

Змінилося ставлення до католицької церкви. Закривалися монастирі, проводилася секуляризація земель, протестанти більше не переслідувалися, церква була позбавлена контролю над освітою.

Австрійську державу часто називали «клаптевою» імперію за її багатонаціональ­ній склад. Зростала національна самосвідомість населення.

Політична роздроб­леність негативно впливала на розвиток Німеччини. У сільському господарстві складається так званий прусський тип ведення господарства — земля належить крупним землевласникам — юнкерам — які використовують працю кріпосних селян.

У багатьох районах Німеччини пожвавився розвиток промисловості. Мануфактури виробляли скло, фарфор, килими, сукно, зброю. Формується ринок найманої праці.

У XVIII ст. Бранденбурзько-Прусська держава, якою правила династія князів Гогенцоллернів, мала найбільший авторитет серед німецьких князівств. Ця держава була абсолютною монархією, її правителі постійно збільшували володіння, контролювали торговельні морські шляхи, діяли в інтересах юнкерства. У 1701 р. курфюрст Фрідріх II отримав від імператора Священної Римської імперії титул прусського короля. Бранденбурзько-Прусська держава стала Королівством Пруссія.

За часів правління Фрідріха IIІ (1740–1786) Пруссія проводила активну зовні­шню політику – приєднання Сілезії, панування в Балтиці; постійно збільшувала кількість війська. Були про­ведені реформи у сфері державного управління, економіки, суду, освіти. Склалася систе­ма «просвіченого абсолютизму».

Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]