Укажите истинность или ложность утверждений (ДА/НЕТ) а) После битвы у Канн римляне были даже вынуждены выкупить рабов у их господ, чтобы пополнить ряды легионов. б) Карфаген первоначально был финикийской колонией. в) Битва при Заме была вторым поражение самого известного полководца Карфагена. г) Карфаген был основан в 11 в. до н. э. д) В Первой Пунической войне римляне были сильнее на море, а карфагеняне на суше.

Активное участие казахов младшего и среднего жузов в крестьянской войне 1773-1775 годов, ослабление ханской власти, расширение оппозиционных настроений среди чингизидской верхушки казахских феодалов в отношении военно-колониальных устремлений царизма сильно встревожили петербургский двор. это и побудило царизм осуществить ряд административно-колониальных нововведений по закреплению присоединенных к россии территорий. оренбургская губерния была . земли, расположенные вблизи российских границ, в том числе некоторые смежные районы младшего, среднего жузов, были подчинены уфимскому наместничеству. осуществление политики царской россии в младшем жузе возлагалось на оренбургскую администрацию. все это давало возможность помещикам и уральскому казачьему войску по-прежнему продолжать насильственный захват плодородных земель у кочевого населения, усиливая на него политическое давление. старые недоразумения между казахами и казачьим войском разгорелись с новой силой. тяжелые последствия джута 1782-1783 годов, вследствие чего местные жители потеряли много скота, и их и без того тяжелое положение еще более усугубилось, заставили казахов продвинуться к пределам расположения казачьих войск, что вызвало скорую реакцию казачьего населения. все это в совокупности значительно обострило политическую ситуацию в младшем жузе, усилив напряженность во взаимоотношениях казахов и казаков.

Найчастіше протестний рух селянства проявлявся у поданні скарг до державних інстанцій, масових втечах, фізичних розправах з поміщиками чи управителями їх маєтків, проявах колективної непокори тощо. Непосильний кріпосницький гніт, жорстоке поводження поміщиків, свавілля чиновників та адміністраторів – вся ця низка причин зумовлювала численні заворушення, котрі регулярно відбувалися в українському селі протягом усієї першої половини ХIX ст.

Антикріпосницька боротьба селянства характеризувалася широким спектром різноманітних проявів. Найчастіше кріпаки підпалювали поміщицькі садиби, псували реманент, вбивали поміщиків, їхніх управителів чи прикажчиків, відмовлялися виконувати панщину та розпорядження поміщиків, нерідко чинили збройний опір адміністрації маєтків, місцевим урядовцям і навіть урядовим військам. Всі ці форми боротьби проявлялись, як правило, у взаємозв’язку. Так, типовим було, коли, подавши скаргу, кріпаки очікували її розгляду в державних органах не виконували у цей час панщини, а внаслідок вжитих до них властями і поміщиками репресивних заходів вдавалися до відкритих форм опору. Підпали поміщицьких садиб і розправи над поміщиками часто супроводжувалися втечами їх учасників. Рятуючись від жорстокої кари, вони залишали свої оселі і тікали у віддалені та слабо заселені місцевості.

Объяснение: