Выписать в тетрадь Личности и их деятельность. - Дмитрий Донской - Сергий Радонежский - Мамай - Тохтамыш - Дмитрий Боброк Работаем по учебнику, по параграфу.

9 серпня відзначає свій 75-річний ювілей Леонід Кучма – людина, котра найдовше була президентом України і з іменем якої пов’язана принаймні половина її новітньої історії.

Українці згадують Кучму по-різному: і як епоху стабільності, і як нестабільний період, і як добу добробуту, і як час загальної бідності.

ВВС Україна згадує найважливіші події президентства Леоніда Кучми – від його перемоги на президентських виборах у липні 1994 року до інавгурації наступника, Віктора Ющенка, у січні 2005-го.

Початок першого строку

10 липня 1994 року Леонід Кучма з результатом 52,15% голосів виборців переміг у другому турі президентських виборів. Леонід Кравчук, який набрав 45,06%, не оскаржував підсумки голосування, тож вже за кілька днів новообраний глава держави склав присягу у стінах Верховної Ради.

У той же день Кучма та тодішні прем’єр-міністр Віталій Масол та спікер парламенту Олександр Мороз опублікували заяву про спільність дій гілок влади.

У жовтні того ж року Верховна Рада схвалила розроблену командою нового президента стратегію економічних реформ.

Саме у часи першого терміну Кучми з різною долею успішності було проведено низку економічних реформ, які немалою мірою визначають сучасне обличчя української держави.

Протягом перших років його президентства було сформовано умови для появи на українському ринку фінансово-промислових груп, на базі яких згодом сформувалися сучасні бізнес-структури вітчизняних олігархів.

У 1995 році в Україні запустили сертифікатну (або ж ваучерну) приватизацію. Цей захід, завдяки якому кожен громадянин держави мав отримати можливість стати ефективним власником колишніх державних підприємств, за висновками експертів, своїх цілей не досяг, однак дозволив формально роздержавити вагому частку економіки країни.

Ще у 1996 році почалася реформа аграрного сектору, завдяки якій колишні колгоспні землі було розпайовано між селянами, що працювали на них.

Раскол русской православной церкви относится к пятнадцатому веку, к правлению Ивана Грозного (1). Именно в это время обострились противоречия между церковными книгами, которые постоянно переписывались, видоизменялись, содержали множество неточностей и ошибок. Тогда же патриархом Филаретом (2) была начата церковная реформа, которая преследовала цель внести правки и некоторые изменения в существовавшие церковные писания и обряды. Противники реформы, которых в последствии назовут "старообрядцами", могли спокойно продолжать следовать прежним традициям (3).

1 - к семнадцатому веку, к правлению Алексея Михайловича;

2 - патриархом Никоном;

3 - были прокляты, преданы анафеме и подвергались гонениям.