Выписать и запомнить значение новых терминов, выписать отличительные черты учения Кальвина в тетрадь не менее 5

Битва происходила, во всяком случае, на марафонской равнине, имеющей вид полулуния, концами упирающейся в марафонскую бухту, а с наружной стороны окаймленной рядом высот. равнину делит на две части ручей того же имени. марафонская бухта замыкается с с мысом м. (древн. кинаура). начальниками персов в этом походе были датис и артаферн; руководил походом бывший афинский тиран гиппий, жаждавший отомстить афинянам и возвратить себе власть. по разрушении эретрии на евбее персы, с флотом, вошли в марафонскую бухту, чтобы двинуться оттуда к афинам. в числе афинских военачальников были мильтиад, аристид и стесилай; главное начальство принадлежало полемарху каллимаху. кроме 9-10 тысяч афинян, в битве участвовало все платейское ополчение, в 1000 чел. численность неприятелей не определяется геродотом, главным нашим источником; позднейшие исчисляют силы персов от 100 до 600 тыс. персы расположились на открытой равнине, со стороны бухты, в виду флота; афиняне выстроились в одной из боковых долин, примыкающих к марафонской равнине, со стороны пентелика; по бокам прикрывали их высоты арголики и котрони. каллимах командовал правым крылом; в центре находился мильтиад; на краю слева стояли платейцы. центр неприятельской армии составляли природные персы и саки, лучшая часть персид. войск. напали первыми афиняне, беглым маршем устремясь на врага. на обоих флангах неприятель был отбит афинянами и платейцами, но в центре перевес был на стороне персов и саков; обратившиеся против них победоносные фланги эллинов окончательно решили победу над варварами. бегущих к своему флоту персов эллины преследовали до самого берега и истребляли беспощадно. богатая добыча досталась победителям. бежавшие на корабли персы рассчитывали было, обогнув суний, застигнуть афины врасплох, беззащитными. но мильтиад персов, когда корабли их явились в фалерской гавани. так кончился первый поход персов на элладу. афинянам победа стоила 192 чел., в числе которых были полемарх каллимах и брат трагика эсхила, кинегир; потери персов геродот исчисляет в 6400 человек. эта была первая побда эллинов над персидской державой; ближайшими последствиями победы были афинской демократии и готовность эллинов померятся силами с азиатскими варварами и в будущем

КАРЛ ВЕЛИКИЙ (лат. Carolus Magnus, фр. Charlemagne, нім. Karl der Große) (ок. 742-814), король франків і лангобардів, відтворювач Римської імперії на заході, один з найбільших правителів в історії. До кінця перебування Карла на троні його влада поширювалася на всю Центральну і Західну Європу – від Північного моря до Середземного і від Атлантичного океану до східних берегів Адріатичного моря. Карл заклав воєнізовані поселення в глибині мусульманської Іспанії і на території слов'янської Східної Європи, а на Балканах увійшов в безпосереднє зіткнення з владениямиВизантийской імперії. Але Карл Великий був не просто воєначальником, а й блискучим адміністратором, з вражаючою ефективністю правили колосальним і складно влаштованим королівством. Він провів численні економічні та аграрні реформи, опікувався освітою, активно брав участь у вирішенні складних церковних питань. Карл Великий зосередив у своїх руках владу над усіма сторонами життя, як релігійної, так і світської.Карл Великий народився, мабуть, в 742, днем його народження традиційно вважається 2 квітня. Відомості про місце, де він з'явився на світ, суперечливі: вказуються замки Інгельхайм поблизу Майнца і Карлхайм під Мюнхеном, а також Ахен і Зальцбург. Карл був старшим сином Піпіна Короткого і онуком Карла Мартелла, переможця арабів при Пуатьє (732). Його матір'ю була Берта, або Бертрада, дочка Каліберта, графа Ланського. Шлюбний союз між батьками був узаконений лише в 749.Каролингская династія.Найбільшим з німецьких королівств, що виникли в Західній Європі після розпаду Римської імперії, було Франкське. На чолі франків протягом майже 300 років стояли королі з династії Меровінгів. До 7 ст. Меровінги виродилися в бездіяльних і нікчемних правителів. Внаслідок хронічної слабкості монархів реальну політичну владу в королівстві здійснював найближчий сподвижник короля, став майордомом. У 751 Піпін Короткий, нащадок стародавнього роду Каролінгів, незмінно поставляв Меровінгам майордомов, вирішив покласти край примарній владі своїх повелителів. За підтримки Папи Римського він змістив останнього з Меровінгів і поклав корону на себе. Перший каролінзький король, він розширював і зміцнював франкскую державу в тісному союзі з татами. При помазанні Піпіна на царство, яке зробив папа Стефан II в абатстві Сен-Дені поблизу Парижа в 754, помазані були також його сини Карл і Карломан. Коли 24 вересня 768 Піпін помер, Королівство, згідно з його волею, дісталося двом синам, Карлу і Карломану (теоретично воно залишалося неподільним, але фактично кожен з синів був самостійним правителем своєї частини). З самого початку це створило напруженість між братами. Однак загрожує загрозою розпаду королівства ситуація завершилася, коли Карломан раптово помер у грудні 771. Карл стрімко рушив в область брата і домігся від підданих Карломана присяги на вірність, а дружина Карломана з двома синами втекла і сховалася у короля лангобардів Дезидерия.