Легко! последствия монголо-татарского нашествия на руси. культурные

последствия(кратко):

1.этническое смешение, т.е. возможно образование новых национальностей

2.перенимание культуры татаров и наоборот

3.появление новых слов и выражений как в , так и в татарском наречиях

4.изменение кулинарных основ татаров и

5.выведение новых пород лошадей за счет смешения

монголо-татарское нашествие на русь, которое нанесло страшный удар феодальным княжест­вам и к установлению над страной тяжкого иноземного ига, ока­зало значительно воздействие на ис­торию руси. монголо-татары не мог­ли, конечно, нарушить дальнейшее развитие феодальных отношений, но новые условия, в которые были по­ставлены княжества монго-ло-татарским завоеванием, обуслови­ли ряд особенностей этого процесса.

к числу непосредственных по­следствий монголо-татарского наше­ствия, которые можно осветить на материалах второй половины xiii столетия (хронологические рамки, очерченные темой спецкурса), отно­сятся: разрушение производительных сил страны «батыевым погромом» и последующими ордынскими вторже­ниями; перемещение населения под воздействием ордынских «ратей»; разрыв внешнеполитических и торго­вых связей руси с соседними страна­ми в результате иноземного завоева­ния; упадок культуры после нашествия; влияние иноземного за­воевания на и поли­тическое развитие земель.

изучение северо-восточной руси ' в первые десятилетия после нашествия батыя камня на камне не оставляет от утверждений некоторых зарубежных о

1 о последствиях монголо-татарского завоевания для южной руси см.: в. т. п а-ш у т о. очерки галицко-волын-ской руси. м., 1950; в. в. м а в р о д и н. левобережная украина под властью тата­ро-монголов. «ученые записки ленинград­ского университета». 1939, вып. 32.

якобы «положительном» воздействии монгольского завоевания на покорен­ные страны. какой бы стороны жизни феодальной руси мы ни косну­лись, везде последствия нашествия были отрицательными, регрессив­ными.

При монархической форме правления вся государственная власть в руках одного человека – монарха. такое лицо не избирается, а получает власть по наследству (по праву рождения). на основании структурных особенностей и связи с разными этапами развития общества различают следующие разновидности монархической формы правления: в условиях рабовладельческой монархии вся п олнота власти, то есть законодательная, исполнительная и судебная власть, безраздельно в руках одного человека. основной разновидностью рабовладельческой монархии является восточная деспотия – форма правления, существовавшая в вавилоне, египте, индии, а также в некоторых других государствах древнего востока. характерной чертой восточных деспотий является совмещение в лице одного человека (монарха) как светской, так и религиозной власти. например, в древнем египте во время войн фараон становился главнокомандующим и обожествлялся (его считали сыном бога ра). культ монарха в восточной деспотии активно поддерживался, в основном за счет жрецов и развитого бюрократического аппарата. кроме того, монарх в деспотии осуществлял не только политическое, но и хозяйственное страной. сам он являлся крупным собственником: в его распоряжении находились угодья, рабы, здания. власть монарха в восточной деспотии являлась безграничной лишь формально. фактически на государственное правление оказывали большое влияние интересы военных, бюрократии и жрецов, а также состоятельных собственников и крупных торговцев (в зависимости от конкретной конфигурации). значительная роль данных групп внутри общества находила выражение в том, что периодически в результате дворцовых переворотов монарх свергался, а на его место ставился другой человек, готовый проводить политику, которая устраивала бы данные группы.

1. війни періоду консульства

у зовнішньополітичній діяльності наполеона в період консульства чільне місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1801 прагнення збільшити підвладні французам території і, використовуючи їхні ресурси, знищити свого  головного — велику британію. війна з другою коаліцією завершилася блискучою перемогою наполеона. стрімко й неочікувано для австрійців здолавши альпи, 14 червня 1800 р.  він ущент розгромив їх під селищем  маренго.

 

наполеонівські війни — поняття, яким визначають війни, що вела франція та її союзники в періоди консульства (1799—1804 рр.) та імперії наполеона i бонапарта (1804—  1814, 1815 рр.) проти коаліцій європейських  держав.

 

за підписаним 1801 р. люне-вільським миром австрію було витіснено з італії, і вона погодилася визнати кордони франції за лівим берегом  рейну. за ам’єнським миром із великою британією, франція повернула  свої володіння у вест-індії, але залишила єгипет. у війні встановився  тимчасовий перепочинок, але через рік бойові дії відновилися. у союзі  з наполеоном виступала іспанія, за флоту якої він збирався  підкорити велику британію. у 1802 р. франція захопила п’ємонт в італії, а в 1803 р. підкорила швейцарію.

наполеонівські війни, які розпочалися в європі в період консульства, хронологічно продовжували війни великої французької революції кінця  xviii ст., проте відрізнялися за своїм характером. незважаючи на загарбницький характер, вони сприяли поширенню революційних ідей та руйнуванню «старого порядку». вони велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула закріпити свою перевагу в континентальній європі.  головними противниками франції в наполеонівських війнах були велика британія, австрія та росія.

 

2. війни періоду першої імперії

у серпні 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція (1805 на відміну від попередніх, своєю  метою вона проголосила не боротьбу з революційною францією, а опір  загарбницькій політиці наполеона i. останній, у свою чергу, збирався  завдати головного удару великій британії. із цією метою наполеон готував велику армію вторгнення. однак спочатку він вирішив вивести з гри  слабку австрію, і рушив туди зі своїми основними силами. 20 жовтня  1805 р. в битві біля міста ульм на дунаї він примусив капітулювати головну австрійську армію. однак майже одночасно із цією перемогою  французи зазнали поразки. 21 жовтня 1805 р. в найбільшій морській  битві xix ст. біля мису трафальгар, неподалік гібралтарської протоки,  об’єднаний французько-іспанський флот був майже повністю знищений  британською ескадрою адмірала гораціо нельсона.

у листопаді 1805 р. наполеон переможним маршем увійшов до відня. на австрійцям прийшла російська армія. 2 грудня 1805 р. під аустерліцем (територія сучасної чехії) відбулася «битва трьох імператорів». наполеон i вщент розгромив об’єднану армію австрійського імператора франца ii та російського імператора сашаі. унаслідок цього  третя антифранцузька коаліція розпалася. у 1806 р. наполеон i примусив франца ii зняти із себе титул імператора священної римської імперії німецької нації. відтепер підвладні францу ii землі називалися австрійською імперією, а він сам став імператором францом і.

у липні 1806 р. наполеон i створив із 16 південнонімецьких держав рейнський союз під своєю протекцією. це прискорило появу четвертої антифранцузької коаліції (1806—1807 наполеон діяв швидко й рішуче.  14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви під ієною та ауерш-тедтом, у яких його війська знищили прусську армію. 27 жовтня 1806 р.  наполеон урочисто вступив до берліна.

21 листопада 1806 р. в берліні імператор французів підписав декрет про континентальну блокаду, за яким залежним від нього й союзним країнам заборонялося торгувати, підтримувати поштові та інші зв’язки  з великою британією. порушникам заборони загрожувала конфіскація  майна. однак ця заборона більше зашкодила торгівлі французів, ніж  британців.