Скласти історичний портрет Івана Мазепи.​

Народився 20 березня 1639 р. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту отримав у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум та Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де здобув блискучу європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя. Знав кілька іноземних мов. Формування національно-політичних переконань І. Мазепи відбувалося під час служби при гетьманах П. Дорошенкові та І. Самойловичеві, які мали програми відродження самостійної й соборної української держави.

І. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.

На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700—1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави.

Помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. у с. Варниця поблизу м. Бендери. Похований у монастирі Св. Георгія (Юрія) м. Галац (Румунія).

Вагомий внесок, зроблений Іваном Мазепою у розбудову української козацько-гетьманської держави та її культури полягає у такому:

кюй "Аксак кулан". С ним связана легенда о смерти Джучи-хана, якобы наступившей в результате удара разъяренного ранененого беркута. «Кобланды-батыр» для передачи чувств и настроений героев, описания событий и явлений использовались различные художественные приёмы: образные сравнения, эпитеты, гиперболы, антитезы и др.

«Тарих-и Рашиди» содержит много сведений о формировании Казахского ханства, о дальнейших событиях в Жетысу и Восточном Дешт-и-Кыпчаке, падении Могулистана, феодальных войнах, установлении дружеских союзов между казахами, кыргызами и узбеками в борьбе против внешнего врага. В работе также имеется много ценных данных о социально-экономическом положении Южного и Восточного Казахстана в XV-XVI веках, об исторической географии средневекового казахстанского Жетысу, городской и земледельческой культуре казахов.

В XV-XVII вв. Казахстане широко развивалось устное народное творчество. Особое место занимали обрядовые песни, которые исполнялись при рождении ребенка, свадьбах, во время болезни, после смерти человека, на поминках, при встрече нового года. Основными жанрами вокального творчества были трудовые песни, песни на темы эпоса и истории, борьбы и протеста, лирические и обрядовые песни. Исторические сказания исполнялись под сопровождение кобыза или домбры.

Одним из жанров устного творчества являются сказки. Сказочный репертуар казахов богато и разнообразно отражает жизнь народа. Сказки дают много интересного для понимания общественной жизни и быта, чаяний и стремлений народа. Большинство сказок появилось до принятия мусульманства.. В таких сказках, как "Ер Тостик", "Едил-Жайык", "Кула мерген", "Алтын сака", "Кара-мерген", "Аламан и Жоламан" и "Асан Кайгы"" рассказывается о благородных подвигах и мужественной борьбе охотников, метких стрелках, о батырах и красавицах, мудрых старцах-прорицателях. Много казахских сказок посвящено животным. В сказках "Бозинген", "Сырттандар", "Тепен кок" друзьями и человека выступают домашние животные, а врагами - звери. Сказки об Аяз-бие, Жиренше шешене, Алдар-Косе, Коже Насыре и Шопане Тазше посвящены остроумным, красноречивым и мудрым выходцам из народа.

Объяснение: