Составьте политический портрет одного из правителей эпохи дворцовых переворотов.​

1. Екатерина Алексеевна  с 1762 по 1796 годы правления.

2. супруга покойного государя, и его внук, сын царевича Алексея Петровича, 9-летний Петр Алексеевич. Екатерину поддержали гвардия и новая знать, выдвинувшаяся при Петре I - А.Д.Меншиков, П.А.Толстой и др. Петра Алексеевича поддерживали представители старой аристократии во главе с князем Д.М.Голицыным

3. Согласно указу Петра 1 от 5 февраля 1722 г. самодержцу было предоставлено право самому назначать себе преемника по собственному желанию. Ранее престол переходил по прямой мужской нисходящей линии.

4. Верховный тайный совет снизил размер подушного налога, отменил участие армии в его сборе. Были облегчены служебные обязанности дворянства, дворянам предоставили право торговать во всех городах и на пристанях (до этого таким правом обладало лишь купечество).В царствование Екатерины I Россия вела войну с турками в Дагестане и Грузии. Замысел Екатерины возвратить герцогу Голштинскому отнятый датчанами Шлезвиг привел к военным действиям против России со стороны Англии и Дании. По отношению к Польше Россия старалась вести мирную политику.

Можно лучшим ответом :)

1. -Массовое изъятие земель.

-Упадок кочевого скотоводства.

-Изменения социального положения казахов.

- Изменения в казахском обществе.

- Упадок хозяйства.

2.Родоначальником этого направления в литературе был поэт Шортанбай Канайулы (1818–1881 гг.). Яркими представителями поэзии 40-60-х годов XIX в. являются Дулат Бабатайулы, Мурат Монкеулы.

3.Глубокий кризис в хозяйстве, морально-нравственное состояние казахского аула породили в поэзии пессимистическое направление, известное под названием «Зар заман».

4.Родоначальником этого направления в литературе был поэт Шортанбай Канайулы (1818–1881 гг.).

5.Родоначальником этого направления в литературе был поэт Шортанбай Канайулы (1818–1881 гг.). Яркими представителями поэзии 40-60-х годов XIX в. являются Дулат Бабатайулы, Мурат Монкеулы.

Объяснение:

Певні варіанти відповідей на них можна відшукати в різноманітних концепціях та гіпотезах, які перебувають у сучасному науковому обігу.

"Дунайська гіпотеза", як найдавніша, посідає серед них провідне місце. Вперше її висунув у середині XI ст. літописець Києво-Печерської лаври Нестор. У "Повісті временних літ" він починає слов'янську історію саме з Подунав'я: "По мнозех же временах сели суть слов'яни по Дунаєві". За Нестором, саме ця велика європейська ріка стала для слов'янства не тільки кордоном, а й центром - місцем, де розпочався процес формування та поширення слов'янства.

Свого подальшого розвитку та нового обґрунтування "дунайська гіпотеза" набула в працях російських (С. М. Соловйов, В. Т. Ключевський) та інших слов'янознавців XIX ст. її прихильники обстоювали тезу, згідно з якою праслов'янська спільнота зародилася безпосередньо на Дунаї - в епіцентрі формування індоєвропейських мов у бронзовому віці. Під час міграції носіїв цих мов праслов'яни рухалися від Дунаю, а потім, в епоху "Великого переселення народів", повернулися на "дунайську прабатьківщину", про яку зберігали пам'ять упродовж усієї своєї історії.

"Дунайська гіпотеза" розвивалася і в XX ст. Так, відомий російський вчений О. М. Трубачов, спираючись на історичні хроніки, в яких ішлося про існування у давньому минулому певної слов'янської спільноти, й докази лінгвістів про єдину праслов'янську мову, стверджував, нібито на завершальному етапі поділу давніх болтів і слов'ян відбувся "вихід" останніх на Дунай. Саме тут, за В. М. Топоровим, приблизно у першій половині І тис. н. е. єдина загальнослов'янська мова почала поступово розпадатися. І вже в наступні століття, за О. О. Москаленком, відбулося остаточне відокремлення та формування всіх сучасних слов'янських мов.

У другій половині XX ст. І. І. Ляпуіикін, В. В. Іванов і В. М. Топоров, спираючись на результати новітніх наукових розвідок, не тільки продовжували обстоювати елементи "дунайської гіпотези", а й підкреслювали: якщо уявити Дунай як певний міфологізований образ "головної ріки", в межах якої містилася правітчизна слов'ян, він навіть за цих умов нестиме на собі пам'ять про реальні історичні події і може бути свідченням того безперечного факту, що давні слов'яни населяли саме цей регіон Європи. Певна частина вчених і далі обстоює думку про поширення конкретних культурних впливів, які надходили з Подунав'я на інші території, розташовані у східному напрямі, аж до Придніпров'я.

Объяснение: