Доклад «Российская наука и техника»

Российская наука и техника в 18 веке переживала большое развитие. А все из-за политики Петра Первого. В 18 веке были созданы музеи, совершены путешествия, географические открытия (в частности, Беринг совершил экспедицию на Камчатку, открыл новый пролив, который соединял Европу и Азию), выпускались важные научные труды путешественников. Также в 18 веке еще при Петре Первом появилась Академия наук, при которой работала обсерватория, физическая и химическая лаборатории: музей, ботанический сад, типография. В 1783 году в России появилась Императорская Российская академия, которая занималась исследованиями русского языка и создала «Толковый словарь русского языка».  

Яркой фигурой научного мира России в 18 веке был Михаил Ломоносов. Он совершил множество открытий в разных сферах, в частности, в химии, физике, русском языке, геологии, астрономии, географии, истории (написал «Краткий российский летописец»). Также история развивалась Василием Татищевым и Михаилом Щербатовым.  

Кроме того, при Петре Первом была создана Кунсткамера. Это был фактически первый естественно-научный и исторический музей в стране.  

В 18 веке был создан Эрмитаж – крупнейший музей в стране.  

Вдобавок, 18 век был полон изучений Поволжья, Урала, Дальнего Востока. В период с 1768 по 1774 годы Паллас, Гамелин, Лепехин занимались изучением Урала, Сибири, Прикаспия и Кавказа.  

В естественных науках Рихман и Ломоносов трудились над изучением природного электричества, проводили опыты по теплообмену. А Андрей Нартов в 1729 году создал конструкцию первого токарно-винторезного станка с суппортом, и через 11 лет еще скорострельную батарею.  

Объяснение:

чувак както так

1. В Новгородской республике была демократия. Князь и главный военачальник (тысяцкий) были выборными.

2. Расширил территорию Владимирского княжества. (Моё мнение: централизовал власть.)

3. Чингиз-хан назначал военачальников за заслуги, а не за знатность рода, также он применял тактику ложного отступления: Конные лучники делали вид, что отступают, а потом резко разворачивались, тем самым, обращая врага в бегство.

5. Оно состоялось 5 апреля 1242 на Чудском озере. Между Новгородским княжеством и Ливонским орденом. Принято считать, что доспехи ливонских рыцарей были слишком тяжёлые, поэтому они начали проваливаться под лёд.

Михайло Драгоманов – людина різнобічних наукових зацікавлень і спрямувань, широкого діапазону практичної дії. На протязі всього життя він заглиблювався в історію власного народу і народів Європи, прагнув осмислити шляхи людської цивілізації й на підставі цього намалювати ясну перспективу творчого саморозвитку України. В основі його невтомного творчого і громадського життя було слово, звернене як до прихильників, так і до опонентів – у сотнях статей, наукових розвідок, листів. Блискучий публіцист, чиє перо весь час служило боротьбі проти політичної і духовної тиранії, проти вузьких кастових інтересів чи непросвіти; фольклорист, чиї збірки творів та наукові праці поставили його в рівень, з європейськими вченими того часу; оригінальний літературний критик та історик рідного письменства; соціолог і політолог, глибокий фахівець з історії античності і Середньовіччя; громадський діяч і кореспондент десятків періодичних органів і сотень співвітчизників і зарубіжних вчених – такою багатогранністю, енциклопедичністю вирізнялася вся діяльність Михайла Драгоманова. “Він не написав ані одного слова, котре б не відносилося до живих людей, до живих обставин і до тих питань, котрі так чи інакше порушують думки і чуття окружаючої його громади. Оте живе чуття, той бистрий погляд що завжди добачує потреби хвилі і вміє найти для них відповідний вираз і відповідне заспокоєння найліпше характеризує нам самого Драгоманова” – так відгукувався про багатогранну діяльність видатного вченого Іван Франко.

Хоча Михайло Драгоманов за своє життя отримав багато негативних оцінок і критики, але більшість видатних постатей того часу відгукувались про нього з теплотою і пошаною. Д. Овсянико-Куликовський про Драгоманова казав: ”Це була натура ясна ... прозора. Глибока щирість і рідкісна чесність душі – це були в нього риси, що впадали в очі. Нікого він не ховав і ні з чим не ховався – його слова та вчинки були достеменним відбитком його душі”. Леся Українка писала, що “М.Драгоманов був великим українцем, тримався і в літературі, і в політиці, і в приватному житті тієї засади, що “чистое дело требует чистых средств”, і тримався її до кінця з великою завзятістю і невмолимістю”. Іван Франко говорив: “Драгоманов для нас був чимось більше, як заслуженим чоловіком. Він був для нас правдивим учителем і вповні безкорисно не жалував праці, писань і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих в рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації.

Объяснение: