УЗАГАЛЬНІТЬ, ПРО ЩО ЙДЕТЬСЯ В ПОДАНИХ ФРАГМЕНТАХ ДЖЕРЕЛ. A. « Турецькі клейноди, котрі вдруге турецький султан прислав... на гетьманство українське, тепер після піддання його з Військом прислані московському цареві і публічно та демонстративно на очах народу тріумфально були віддані в столиці...: золота булава велика, обсаджена дорогоцінним камінням; друга булава позолочена, дорогоцінним камінням обсаджена, майстерно зроблена; дві червоних корогви; два волосяних бунчуки; п’ять турецьких листів несли в руках, на сажень золотими літерами пописаних і дуже велику печатку турецького султана квадратну, при котрій висів і золотий шнур». Б. «Брюховецький, маючи при собі чимало запорожців, невтомно турбувався про Чорну Раду. Він навіть до царської величності написав дозволу зібрати її. Він був певен, що коли вона збереться, то запорожці піднімуть бунт, заб’ють Сомка і Васюту, а його силою оберуть на гетьмана. Так воно опісля й сталося. Коли окольничий князь Гагін та стольник Кирило Йосипович Хлопов на виконання царського указу рушили на Ніжин, маючи намір провести вибори нового гетьмана, тоді Брюховецький з Гадяча і собі поспішив до них у Батурин і там, доволі довго розмовляючи з ними, настроїв їх прихильно до себе. А водночас він розіслав своїх запорожців у всі міста України і порадив всьому поспільству збиратися в Ніжин»... (З літопису Григорія Грабянки B. «Турецький султан... бажаючи сором лиця свого безчесного втолити, ще більші свої турецькі й татарські сили зібрав і послав з поганим візиром своїм, на ім’я Мустафа, і з багатьма пашами під Чигирин здобувати його. Ті бусурманські сили, прийшовши місяця липня числа 8 до Чигирина, намагалися взяти його різними приступами, страшною вогняною стрільбою, гранатами, підкопами й усякими наговорами, протягом довгого часу силкуючись злий намір свій виконати, але велику загибель собі там знайшли». (З київського «Синопсиса»). Г. «Виговський об’єднався з польським та татарським щонайдобірнішим воїнством і вирушив супроти Пушкаря на Полтаву, оскільки його посланці ніяк не могли полковника підкорити, а разом з воїнством і сам задумав піти, сподіваючись, що приводом до походу може служити неприязнь полковника та його ворожість до дій гетьмана... Спішно привів (татар) своїм на підмогу, вони перетяли дорогу, що вела на Полтаву, і стали на перехваті. А Пушкарів загін, перелякавшися татар, був розбитий Виговським. У цій січі, рубаючись разом зі своїми воїнами, загинув і Пушкар. А його воїнство, забачивши смерть свого начальника, вкрай переполошилось і кинулось втікати...». (З літопису Григорія Грабянки). Д. «А Дорошенко після перемоги над Ханенком рушив, уже без перешкод, з усім козацьким та ординським військом від Ладижина під Кам’янець. Прибувши туди, допомагав туркам добувати Кам’янець, який, бувши уфундований від природи Божою силою, здававсь у людських очах геть-но нездобутним. Але що Бог захоче, те й зробить, бо той твердий град, не так від сили й ворожої зброї, як від нужди й міцного оточення, було в суботу 17 серпня добуто і захоплено під турецьку владу...». (З літопису Самійла Величка»).