Выделите красным цветом имя литовского князя, который был тестем московского князя Василия I Дмитриевича и дедом московского князя Василия II Тёмного. Ольгерд, Миндовг, Витовт, Ягайло, Гедимин.

Витовт

Объяснение:

Тесть Василия | и дед Василия ||

Андроновская культура – это целая группа археологических культур, принадлежащих бронзовому веку, которая существовала в 17-19 веках до нашей эры. Эта культура охватывала Казахстан, Западную Сибирь, Среднюю Азию, Южный Урал.

Бегазы-Дандыбаевская культура – культура, которая принадлежал племенам Центрального Казахстана, живущих в последнем периоде бронзового века – то есть с 13 по 9 веков до нашей эры.

Объяснение:

Андроновская культура имеет название, происходящее от деревни Андроново, потому что именно там были найдены первые захоронения. Этим исследователем был Тугаринов и находка была в 1914 году. А уже археолог Теплоухов выделил эту культуру в 1927 году. Андроновская культура похожа на Синташта-Петровка-Аркаим (на Южном Урале и в северном Казахстане – относится к 2200 – 1600 годам до нашей эры), Алакуль (междуречье Амурдарьи и Сырдарьи, в пустыне Кызылкум – 2100 – 1400 годы до нашей эры). Эта культура распространялась неравномерно до Урала и Волги. Для такой культуры характерен особый тип быта, присущий пастухам-скотоводам и земледельцам, которые жили оседло, в полуземлянках, имели пастбища и плодородные земли, и даже имели медные и оловянные рудники.

Бегазы-Дандыбаевская культура называется так из-за мавзолея Дандыбая, который был найден в 1934 году. Данный термин был придуман академик Маргулан. Эта культура известна высокими, круглыми/прямоугольными мавзолеями знати, которые построены из скальных камней. Эта культура распространена между горами Улытау и Шынгыстау, от реки Жетиконыр и до Нура, Сарысу, Кенгир вдоль Иртыша, до Баянаула и Бугылы.

сорочка, штани, кірсетка, юпка, душегрія, єпанча (опанча), сарафан, шугай , шуби, бешкети, тулупи та інші.

Повсюдно була поширена одежа з хутра. Русь завжди славилася хутряними виробами – шубами, бекешами, тулупами. Жорсткі кліматичні умови взимку робили мисливство питанням виживання. Шуби мали подоли до землі, які завширшки сягали 3 м. Їх носили хутром до середини, а зовнішню поверхню покривали сукном, оксамитом, парчою. Українці носили кожухи з овчини також хутром всередину.

Объяснение:

Суттєві відмінності має жіноча одежа рубіжних, прикордонних територій, де завжди існувала небезпека ворожого вторгнення. Тут костюм поєднував у собі плечову і поясну верхню одежу. При цьому поясне вбрання – запаски, дерги, паньови, плахти – представляли собою вироби з кількох відрізів тканини, не зшитих вздовж, а лише обмотаних навколо тіла і зафіксованих поясом. Така одежа давала можливість жінці легко пересуватися, в тому числі верхи на коні, не обмежувати себе в рухах, бо жінки в цих регіонах змушені були боронити рідну землю разом з чоловіками. Так під впливом безапеляційних історичних умов формувався і український костюм. Довжина подолів такого поясного вбрання була як максимальною, так і трохи нижче коліна, але ноги обов´язково закривали чоботи з високими халявами. Плечова верхня одежа, яка носилася разом з поясною і досягала рівня попереку чи стегон, неодмінно мала форму розширеного донизу конуса. Це кірсетка, юпка, душегрія, єпанча (опанча), шугай та інші.

Чоловіки також носили довгу, щонайменше по стегна сорочку. Взагалі ж, чим вищій рівень духовності людини, тим більш потужні енергії вона може генерувати та проводити, тому жреці завжди носили одежу довжиною до землі, і навіть сьогодні це зберігається в різних релігійних системах.