Кратко и понятно Каким образом развитие науки в ХХ в. было связано с проблемами мировой политики?

Постиндустриальное общество – общество, в котором наука становится фактором производства, а преобладающим типом труда – занятость в сфере услуг (в отличие от индустриального общества, в котором доминирует работа на заводах, и доиндустриального, в котором преобладал сельскохозяйственный труд).

Объяснение:

это твой ответ!!!

Гуманисты эпох Возрождения и Просвещения разделяли античную точку зрения, что человек является важнейшим звеном культуры, что культура антропоцентрична (в отличие от деятелей Средневековья, которые под влиянием религии считали, что культура должна служить Богу, то есть теоцентрична). Поэтому гуманистов отличала вера в человека, в его предназначение, которая разделялась и великими античными философами. Из этого вытекал интерес гуманистов к науке, философии, естествознанию. В искусстве гуманизм породил живопись, направленную на реалистичное изображение человека, светскую литературу - жанры, которые существовали и в античную эпоху.

Гумані́зм епо́хи Відро́дження, Ренеса́нсний гуманізм, також класи́чний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.

Виник у Флоренції в середині XIV століття, існував до середини XVI століття; з кінця XV століття поширився на Німеччину, Францію, Нідерланди, Англію, і меншою мірою на Австрію, Швейцарію, Іспанію, Португалію, Польщу, Моравію, Богемію, Угорщину, Хорватію та інші країни.

Зародження гуманізму пов'язують з іменем поета й мислителя Франческо Петрарки (1304–1374). Гуманізм був насамперед просвітницьким рухом, що надавав першочергового значення літературі. Гуманістична освіта, на думку гуманістів, мала сприяти всебічному розвиткові особистості: знання мали поєднуватися з чеснотами, правдивий зміст з довершеною мовною формою, тож центральну роль в гуманістичній освіті мали відігравати літературознавство й мовознавство.

Важливою ознакою гуманізму епохи Відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть. Це минуле, яке у той час почали називати Середньовіччям, відкидалося представниками гуманізму, як меншовартісне у порівнянні з античною епохою, яку гуманісти сприймали за взірець і бажану норму для всіх сфер людської діяльності. Чи не найголовнішою метою гуманістів було відродження прямого культурного зв'язку з античністю. Звідси випливала вимога до орієнтації на автентичні античні джерела, що знайшла своє лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).