Развитие культуры в русских землях во 2 половине 13-14 века.Зодчество, название храма, кто зодчий, где построен

вв.)

Эпоху русского средневековья принято датировать XIII-XVI вв. Это длительный этап консолидации и развития великорусской народности и ее культурной среды и пространства, тенденций и форм. Культурологи и искусствоведы условно разделяют этот этап на два периода.

I период - с 1240 г. до середины XIV в. Это время наиболее трагического состояния русской культуры. Разрушение, утрата, упадок - основные черты всех без исключения направлений и сфер древнерусской культуры. Такое положение - результат монголо-татарской агрессии с одновременной экспансией со стороны западных соседей - немецких, шведских, венгерских, датских и польских феодалов.

II период - со второй половины XIV в. до XVI в. включительно. Он характеризуется неуклонным подъемом экономического потенциала русских земель с одновременным ростом национального самосознания. Идет процесс формирования великорусской народности, который сопровождается подъемом, а затем и возрождением русской культуры. После двух с половиной веков почти полной изоляции молодое единое российское государство начинает входить в европейское пространство, знакомиться с ренессансной культурой Запада, что позволило преодолеть культурное отставание и создать собственную, полную своеобразия и неповторимости, культуру. Характерно, что в центре общественно-политического и культурного подъема прочно утвердилась Москва.

Внутренним рубежом в развитии культуры II периода стала Куликовская битва (1380 г.), после которой начинается динамический подъем, идет слияние местных художественных школ и стилей в общерусскую культуру.

Следующим рубежом стал Стоглавый собор (1551 г.), который в условиях политической централизации страны, закрепил основы морально-нравственной, церковной и художественной культуры, регламентировал образцы, которым надлежало следовать.

Интенсификация общерусского культурного процесса тому, что в XVI в. завершается формирование великорусской народности, а в конце XVI в. проявляются светские элементы в культуре.

Объяснение:

1)Питання про особливості в процесі феодалізації великого Новгорода було поставлене ще Рожковим, який відніс новгородський феодалізм до типу так званого муніципального феодалізму

На його думку, "з господарського погляду муніципальний феодалізм характеризується перевагою транзитної, зовнішньої торгівлі, якій підпорядковуються і ремесло, і землеробство чи інші галузі сільського господарства".

Але коли прийняти це визначення, то муніципальним феодалізмом доведеться називати не тільки феодалізм у Новгороді, а й суспільно-економічний лад Фінікії, Карфагена, словом, тих країн, де була дуже розвинута зовнішня торгівля.

До того ж Рожков не пояснив, як же виник цей муніципальний феодалізм у Новгороді.

Природно, що при встановленні особливостей у процесі феодалізації Новгорода доведеться відмовитись від цього поняття.

2)Монго́льська нава́ла на Київську Русь — вторгнення монгольських військ на землі руських князівств у 13-14 ст., внаслідок якого останні втратили політичну самостійність і були включені до складу Монгольської імперії, найбільшої держави світу тих часів. Щодо цих подій в українській історіографії вживають також терміни орди́нська нава́ла або монго́ло-тата́рська нава́ла.

3)З перших днів правління Іван III зіткнувся з серйозними труднощами: його володіння були в оточенні ворогів (Орда, Литва і князівства, що не визнавали влади Москви), та й всередині країни ще були могутні сили, які протистояли йому. Але молодий князь твердо продовжив політику, започатковану його попередниками. Спершу він взявся за приєднання Новгорода, де тривала гостра боротьба між прихильниками Литви і Москви. Щоби прискорити вирішення питання на свою користь, у 1471 р. Іван III рушив на Новгород. На р. Шелонь відбулася битва, в якій новгородці зазнали поразки, а Новгород потрапив у залежність від Москви. У 1478 р. московське військо вступило в місто, а в 1492 р. новгородський вічовий дзвін — символ незалежності міста — було знято і відвезено до Москви.

Відтоді всі новгородські землі остаточно увійшли до складу Московської держави. З приєднанням Новгорода землі головного суперника Москви — Твері — опинилися в оточенні, і в 1485 р. тверичі визнали владу Івана III. Того ж року він оголосив себе «государем всея Русі», в офіційних документах почала з'являтися назва «Росія». До того ж його одруження з візантійською принцесою Зоєю (після хрещення — Софією) Палеолог дозволило Москві претендувати на роль центру православ'я після загибелі Візантійської імперії. З'явилася сумнівна теорія, що Москва — то третій Рим. Для підтвердження своїх претензій вона запозичила державний герб Візантії — двоголового орла.

Древнееврейское царство располагалось на реке Иордан.  

Более 3 тысяч лет назад в Палестину пришли племена ибри. Все это имена древних евреев, принадлежавших к группе семитских народов. Они вытеснили оттуда филистимлян. Со временем евреи завоевали депортированных в свою страну египтян, превратившись в рабов. Там они занимались строительством, ремеслом, служили в богатых египтянах. В 12 веке до н.э. египетские фараоны отправляли евреев на родину.

Между 11 - 10 веками до н.э. на севере Палестины евреи создали государство Израиль. Согласно легенде, основателем и первым царем его был Саул. Кстати, с этим походом из Египта в Палестину связано сказание о том, что евреи осадили город Иерихон – 6 дней они трубили, а на 7 день стены вокруг города рухнули.

Объяснение:

Также в истории Древнееврейского царства важно упомянуть войны с филистимлянами. Ветхий Завет говорит нам о Самсоне, который был богатырем, и которого не мог победить ни один филистимлянин.Он был так силен из-за волос, которые он не стриг, и которые имели сверхъестественную силу. Он рассказал свой секрет Далиле – филистимлянке, которая потом его предала и рассказала его секрет своему народу.  

Также с этой войной связана легенда о Давиде и Голиафе, точнее об их поединке, в рамках которого обычный пастух Давид убил камнем великана Голиафа.

Но по-настоящему огромную роль в развитии Древнееврейского государства сыграл царь Соломон, который создал самое богатое и могущественное центральное правительство, которое когда-либо видели евреи. Ему удалось расширить территорию, а из Иерусалима сделать настоящий политический и культурный центр. Он построил там царский дворен и храм богу Яхве, стены которого были из кедра, а полы – из кипариса.  

Надеюсь

Объяснение: