Твір на тему : "Замки та оборонні укріплення України"

Замок — це укріплена будівля, яка поєднує житлові та оборонні споруди, зазвичай оточене високим кам’яним муром із кількома вежами. Найважливішою частиною замку була головна башта, де під час облоги ховалися його мешканці. Звідти, підземними ходами, можна було дістатись у безпечне місце — наприклад, у сусідній ліс. Повністю замок охороняла фортеця — укріплений пункт із міцними капітальними спорудами, постійним гарнізоном, озброєнням та різними запасами, призначена для тривалої кругової оборони. Усередині замку переважно були житло власника, оселі робітників, а також млин, конюшні, майстерні ремісників, колодці тощо. На його території могли розташовуватися й палаци — парадні будівлі зі своєрідною архітектурою та особливим призначенням. Саме тут завжди проводили урочисті святкування, а згодом і спортивні змагання. Але палац міг бути і «самостійною» будівлею, не частиною замкового комплексу. Палацом вважається велика парадна будівля, де жили правителі держави, воєначальники, знатні й заможні люди. Пізніше палацами стали називати найважливіші громадські будівлі.

Будувалася ще на залишках грецького міста Тіра, яке проіснувало лише до IV століття через постійні напади завойовників. Яких лиш часів не бачила ця фортеця: і Київську Русь! І правління Угорського королівства, і пізніше — Галицько-Волинського князівства. Її власниками були то литовці, то молдавани, то татари, й навіть генуезців історія сюди вписала. Фортеця свого часу контролювала весь Дністровський лиман. Більше тижня її не могли здолати татари, а козакам і полякам вона так і не піддалася. Кажуть, що тут колись бував і сам римський поет Овідій, автор знаменитих «Метаморфоз» і «Науки про кохання». Основні елементи фортеці були закінчені до 1440‑х років. У фортеці налічувалося 34 башти. Висота деяких із них сягала 20 метрів. Ззовні твердиню обнесли глибоким ровом, стіни якого виклали каменем. Будували фортецю з білого вапняку, розчином для якого служили яйця, товчений мармур, вугілля та кремній. Також до складу будівельних матеріалів входило яке дозволяло підтримувати нормальний гідротермічний баланс у стінах. 1440 року було завершено будівництво сегменту, який не був ні муром фортеці, ні її баштою. Цей сегмент зберігся. Він виступає за мури фортеці й майже впритул підступає до лиману. В стіну цієї будівлі вмуровано 10 кам’яних ядер, які закладались у мур як своєрідний оберіг. Це так званий тетраксис — фігура з 10 точок, які формують 9 правильних рівних трикутників. Дехто вважає цю фігуру магічною. Її використовували у своїх обрядах друїди. Свого часу вона стала одним із символів масонської ложі. Це підтверджує думку багатьох істориків про те, що Білгород-Дністровську фортецю будували масони і незрозумілий сегмент було зведено спеціально для розміщення на ньому тетраксису.

Объяснение:

Это событие несёт политический характер потому, что во главе гугенотов стояли Бурбоны (принц Конде, Генрих Наваррский) и адмирал де Колиньи, во главе католиков — королева-мать Екатерина Медичи и могущественные Гизы. На ход событий во Франции пытались влиять её соседи — королева Англии Елизавета Тюдор поддерживала гугенотов, а король Испании Филипп Габсбург — католиков. Войны закончились восшествием перешедшего в католицизм Генриха Наваррского на французский престол и изданием компромиссного Нантского эдикта. То есть участвовали правители государств.

Вот рассказ: Залежи металлических руд на территории Рудного Алтая были открыты ещё во времена царствования императрицы Екатерины II. В 1786 году группа геологоразведчиков, возглавляемая горным инженером Филиппом Риддером, открывает в верховьях Ульбы месторождение полиметаллических руд и основывает рудник, названный Риддерским.

Спустя почти 70 лет, в 1859 году (первая перепись в населённом пункте) население горняцкого посёлка Риддерска составляло около 3,5 тысяч человек, из которых 70 % составляли крестьяне окрестных сёл, прикрепленные к горным работам на рудниках (приписные), остальные — каторжане, штрафные и вольнонаёмные рабочие, солдаты охраны, рудничное начальство[3].

В результате отмены крепостного права население посёлка резко сократилось, в конце ХIХ века количество работающих колебалось всего лишь от 600 до 1200 человек. После обнародования 29 марта 1893 года царского предписания о закрытии алтайских рудников и заводов и переоборудовании их производственных мощностей под лесопильные, салотопные, кожевенные, мукомольные и другие предприятия, Риддерск постепенно превратился в унылое, глухое, таёжное захолустье. Лишь часть рабочих продолжала заниматься промывкой золота. В 1897 году на 720 дворов в Риддерске насчитывалось 3823 человека населения[3].

В 1903 году Риддерские предприятия были сданы в аренду австрийской компании Thurn und Taxis. В результате сокращения работ рабочие покидают посёлок, в 1907 году из 720 дворов осталось только 468[3].

16 ноября 1911 года царское правительство расторгает договор с компанией Thurn und Taxis и передаёт рудник бывшему министру торговли М. М. Фёдорову, основавшему «Российское горно-промышленное комиссионное общество», которое в свою очередь сдаёт рудник в аренду акционерному обществу Л. Уркварта[3].

11 мая 1918 года постановление Совнаркома РСФСР о национализации Риддерского акционерного общества[3].

26 февраля 1927 года село Риддерское преобразовано в рабочий посёлок Риддер[4].

17 января 1928 года Риддер стал административным центром вновь образованного Риддерского района[5].

27 декабря 1931 года Риддерский район упразднён[6], Риддер выделен в самостоятельную административно-территориальную единицу[7].

10 февраля 1934 года Президиум ВЦИК постановил «1. Преобразовать в города нижеследующие населенные пункты Казакской АССР: а) в Усть-каменогорском районе, Восточно-казакстанской области, селение Риддер, сохранив за ним его прежнее название Риддер»[8].

6 февраля 1941 года город Риддер переименован в Лениногорск[9].

После Великой Отечественной войны в городе находился 30-тысячный лагерь немецкихвоеннопленных под номером 347[10][11][12][13].

28 июня 2002 года Указом Президента Казахстана «с учётом мнения местных представительных и исполнительных органов Восточно-Казахстанской области» городу Лениногорск было возвращено историческое название Риддер[14]. Во время дебатов о названии города серьёзно рассматривался вариант о присвоении ему имени Кунаева, работавшего здесь директором рудника.