Які заповіти залишив своїм учням Ісус з Назарету то

Ісуса холодно приймають у Назаре́ті

6І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини,[9] а за Ним ішли учні Його.

2 Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?

3 Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним.

4 А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“.

5 І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в.

6 І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав.

Ісус посилає 12 апо́столів Своїх на проповідь

7 І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами.

8 І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес,

9 а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“.

10 І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти.

11 А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“

12 І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися.

13 І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.

Ув'я́знення й смерть Івана Христителя

14 І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього.

15 Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.

16 А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“

17 Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею.

18 Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“

19 А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.

20 Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́.

21 Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні,

22 і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“

23 І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“

24 Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“.

25 І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“

26 І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити.

27 І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову.

28 І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері.

29 А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.

Чудо нагодува́ння п'яти тисяч наро́ду

30 І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили.

31 І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.

32 І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного.

33 І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили.

34 І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати.

35 І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня.

36 Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“.

37 А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“

38 А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“.

39 І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного.

40 І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т.

В невской битве Александр атаковал противника сходу, подойдя утром к лагерю шведов. Всего шведов было около 5 тысяч, но большинство находилось на кораблях, стоящих далеко от берега, на берегу находилось до 2-х тысяч, но они спали в палатках.
Александр, имея до 1, 5 тысяч воинов, атаковал неприятеля и в ходе непродолжительного боя почти полностью уничтожил находящихся на берегу. Шведские корабли подняли якоря и отплыли от места боя, даже не пытаясь своим. Они бы и не успели этого сделать. 
Полководческий талант Александра проявился в том, что, располагая небольшим временем, он сумел разработать план боя и расположить войско  для атаки и для нейтрализации подхода шведских кораблей к берегу, а также  в скоротечном бою он контролировал ход сражения. 
На Чудском озере Александр, зная атакующие построение немецкого войска, поставил в центр самое небое подразделение - ополчение, которое должно было только остановить атакующих, с этой же целью позади ополчения было установлено заграждение из связанных в линию телег. Своей дружиной он атаковал фланги немцев, смешал их построение, не давая рыцарям с тяжелым вооружением развернуться для отражения фланговой атаки. 
Полководческий талант Александра проявился в том, что, он разработал и успешно применил стратегию борьбы с немецким атакующим построением "черепахой" (русское название - построение "свиньей"), когда тяжело вооруженные рыцари находятся по внешнему контуру черепахи, а внутри легкая пехота. План Александра - зажать атакующих в плотные "клещи" и не дать им перестроиться, чтобы рыцари с тяжелым вооружением мешали действию пехоты, находящейся внутри. 

Священная Римская империя» - государство, основанное в 962 г. саксонским королем Оттоном I путем захвата Северной и Средней Италии. В X-XIII вв. в состав империи входила Германия, большая часть Италии, королевство Бургундия, в вассальной зависимости находилась Чехия. Но власть императора фактически распространялась на часть Германии, в Италии ему подчинялись лишь под давлением силы. С 1338 г. императорский титулполучали германские короли без коронации в Риме, окончательно отмененной в 1508 г.; с 1438 г., когда императорской короной овладели Габсбурги, вне Германии титул императора все более терял власть и превращался в почетное звание, а «Священная Римская империя» - в эфемерное государственное образование, формальные и фактические территории которого постоянно сокращались. В XV- XVII вв. из состава «Священной Римской империи» вышли Чехия, Швейцарский союз и Нидерланды, уменьшилось число германских княжеств, остававшихся в повиновении императору. В 1806 г. последний император Франц II отказался от своего титула и империя формально перестала существовать.