Охарактеризуйте дипломатические шаги запада в ответ на агрессивные действия германии, японии, италии.

Западные державы были готовы отдать Польшу,Австрию,Чехословакию и Балканы Германии.Взамен правительства ведущих западных держав надеялись получить гаранты безопасности и сохранение их колониальных владениях в целости и сохранности.
Ими проводилась политика "пряника", достаточно посмотреть на карикатуры, где Германия изображена как волк, которому скармливают Чехословакию Франция и Англия. Они пытались задобрить зверя и обезопасить себя, за что и поплатились.
Италию никто особо и не сдерживал, они почти без всяких препятствий напали на Эфиопию.
Япония атаковала Китай и Корею тоже спокойно, на канун войны уже некоторая часть Китая и Корея была захвачена.Там не было других сил, чтобы остановить Японию.На замечания и упреки со стороны других держав они делали вид, что убирали войска, но все это была лажа, так как никто всерьез оккупацию не снимал.
ОТМЕТЬ КАК ЛУЧШИЙ ОТВЕТ

Революция 1905—1907 гг.

была первой народной революцией периода развития империализма в России. Перед ней стояли задачи свержения самодержавия и установления демократической республики. Своеобразие первой русской революции состояло также в том, что ее “гвоздем”, национальной особенностью был аграрный вопрос. В отличие от буржуазных революций XIX в. на Западе крестьянские массы выступали в России в качестве союзника пролетариата. Декабрьское восстание 1905 г. обнаружило, что в ходе революции выросло политическое сознание рабочего класса. Вооруженное восстание было кульминационным актом революции. Основная причина поражения первой русской революции заключалась в том, что не удалось еще слить в единый поток движение рабочих, крестьян и солдат. Рабочие боролись недостаточно наступательно. Если большевики последовательно вели революционную линию, то меньшевики своей соглашательской тактикой тормозили развитие революции, раскалывали рабочий класс, препятствовали вовлечению крестьянства в революционную борьбу. В подавлении революции царизму иностранные империалисты, опасавшиеся ее перенесения в Западную Европу и утраты своих капиталовложений в России. Революция показала, что Россия окончательно стала центром мирового революционного движения. Российский рабочий класс встретил горячую поддержку со стороны международного пролетариата. Революцию восторженно приветствовали Ж. Гед, П. Лафарг, Р. Люксембург, К. Цеткин, Д. Благоев. Под влиянием русской революции активизировалось рабочее движение во Франции, в Германии, Италии, Болгарии, США и др. Первая русская революция вооружила народные массы огромным политическим и организационным опытом, облегчившим их дальнейшую борьбу за свое освобождение. После поражения Российской революции 1905—1907 гг. наступил один из самых тяжелых периодов в истории России. Страна “покрылась” виселицами. Революция особенно остро обнаружила всю непримиримость интересов помещиков и крестьян. После Русско-японской войны и российской революции 1905—1907 гг. произошли серьезные изменения на международной арене. Усилилась зависимость царизма от западного империализма. Произошло дальнейшее углубление империалистических противоречий между великими державами.

Знаменитий афінський політичний діяч Перикл жив у 490-429 рр.. до н.е. Належачи до впливового аристократичного роду, отримав чудове утворення під керівництвом філософа Анаксагора. З самого початку політичної діяльності примкнув до середніх верств рабовласницької демократії, очолюваної в той час Ефіальт - людиною, всіма силами прагнули до обмеження влади аристократії. Згодом, після загибелі Ефіальт, Перикл став вождем афінської демократії, це час відповідало періоду її розквіту. 

Будучи видатним оратором, протягом п'ятнадцяти років (в період від 444 до 429 р. до н.е.) Перикл обіймав посаду першого стратега і правителя афінської держави. У своїй політичній діяльності він ратував за інтереси середніх верств афінського демосу - торговців, судновласників, власників майстерень, малих і середніх землевласників. 

Під час правління Перікла було завершено формування Афінської держави: верховна влада перейшла до народних зборів, відбулася фактична відміна майнового цензу і заміна голосування жеребкуванням при обранні більшості посадових осіб, була введена оплата за державну й військову службу. 

Правління Перікла було відзначено розквітом культури і мистецтва, широкомасштабним будівництвом (Парфенон, Пропілеї, Одеон та ін), яке дало роботу багатьом громадянам, створенням спеціального фонду для роздачі незаможним громадянам грошей на відвідання театру (так званий теорікон), здійснювався висновок бідноти в окремі поселення (Клерухії). Проте всі ці заходи стосувалися лише повноправних громадян. 

У зовнішній політиці Перикл дотримувався принципів зміцнення морського флоту (як наслідок - встановлення гегемонії Афінського морського союзу в Греції та Середземномор'я) і позицій на чорноморському узбережжі, посилення влади Афін над союзниками (придушення повстань на Евбее 445 р. до н.е. і Самосі - 440 р. до н.е.). Як стратега Перикл особисто керував низкою військових кампаній та експедицій, придушуючи спроби окремих міст вийти з Делоського союзу. 

За рік до смерті (у 430 р. до н.е.) Перікла не обрали стратегом, звинувативши у фінансових зловживаннях, і наклали великий грошовий штраф. Незважаючи на це, в 429 р. до н.е. вплив Перікла відновилося, і він знову став стратегом Афінської держави. Настільки висока популярність Перікла пояснюється тим, що проведена ним політика відповідала інтересам більшості афінських громадян. Однак незабаром після повернення до державної діяльності Перикл помер, імовірно від чуми, лютує в Греції в той час. 

Греція при Периклі досягла небувалих висот інтелектуального розвитку, час правління цього великого полководця і оратора отримало назву «Перикла Вік». Афіни стали найбільшим політичним, економічним і культурним центром елліністичного світу. 

Підводячи підсумок, можна сказати, що Перікл зіграв велику роль у розвитку всієї грецької, а відповідно і світової культури. Його ім'я гідно стояти в одному ряду з іменами таких діячів, як Сократ, Аристотель, Демосфен, і не повинно бути забуте, як і не повинна бути забута його роль в становленні демократії, розвиток мистецтва і наук.