В чем состояла сущность естественнонаучных принципов исследования общественной жизни? ​

Суть состояла в новом подходе к изучению общественной жизни с позиций науки. Сложность такого подхода заключалась в том, что очень трудно было применить научные методы к реальной общественной жизни, поскольку в научном мире эксперимент ставится с заранее заготовленными параметрами. В общественной жизни достичь такого крайне сложно.

Система влади в гетьманщині була закладена під час хмельниччини. в середині  xvii століття  вона нагадувала  військову диктатуру  з елементами  народовладдя. з кінця xvii століття ця система еволюціонувала в бік  монархічно-республіканської  системи зразка  речі посполитої. головою держави  був  гетьман. він обирався пожиттєво на  козацькій радізагальним, відкритим голосуванням. гетьман уособлював верховну виконавчу і судову владу, був керівником центрального апарату, головою усіх станів. верхівку влади складала  генеральна старшина. в часи хмельниччини її називали військовою старшиною. до її складу входили  обозний,  суддя,  писар, два  осавули,  хорунжий  і  бунчужний,  підскарбій. генеральний писар керував  гвк, що виконувала роль уряду. генеральний обозний очолював  армату, мав повноваження заступника гетьмана, у разі потреби обіймав посаду  наказного. генеральні судді завідували  судочинством. генеральний суддя вершив суд над державними злочинцями, розглядав  апеляції  і прохання про  помилування, контролював роботу місцевих судів. на засідання генерального суду скликали підконтрольних генеральному судді суддів з міст і селищ. всі судді були виборними. генеральний підскарбій відповідав за військову  скарбницю, реформовану у  генеральну скарбову канцелярію. осавули, хорунжі й бунчужні виконували функції гетьманських  генерал-ад'ютантів. генеральна старшина формувала при гетьмані дорадчий орган  —  раду старшини. джерелом влади і захисником суверенітету держави були виключно представники  козацького стану. решта станів були усунені від  державного іння. деякі міста та монастирі користувалися  магдебурзьким правом  чи самоврядуванням. гетьманщина поєднувала в собі риси республіканського і авторитарного ладу. вищу владу представляли три органи  —  гвр, гетьман і рада генеральної старшини. незважаючи на те, що вищим органом влади була гвр, гетьман і генеральна старшина, як правило, маніпулювали цією радою і значення останньої поступово зменшувалося. цьому сприяв і порядок прийняття рішень генеральною радою: натовп піднімав руки, шаблі, підкидав шапки, через що застосовувалася  акламація. хмельницький поволі відмовився від їх скликання, вирішуючи справи одноособово або переносячи їх розгляд на старшинську раду. утім потреба в скликанні ради диктувалася необхідністю зміцнення гетьманської влади в умовах наростання старшинської опозиції. після його смерті, в умовах загострення політичної боротьби, значення загальної ради істотно посилилося. із запровадженням в україні 1722-го року  малоросійської колегії  розпочалася уніфікація із загальноімперськими зразками норм організації державного життя, функціонування діловодства, впровадження у правове поле російських юридичних кодексів, мобілізації матеріальних ресурсів краю на загальноімперські потреби тощо. російська влада вчинила спробу де-факто ліквідувати інститути гетьманства і генеральної старшини, підмінити формально виборну полкову адміністрацію призначеними з центру російськими офіцерами, трансформувати судову і фінансові системи

Гомер (греч. Ὅμηρος) — легендарный древнегреческий поэт-сказитель, которому приписывается создание «Илиады» и «Одиссеи» . 
Место рождения Гомера неизвестно. За право называться его родиной боролись семь городов: Смирна, Хиос, Колофон, Саламин, Родос, Аргос, Афины. Как сообщают Геродот и Павсаний, умер Гомер на острове Иос архипелага Киклады. Вероятно, «Илиада» и «Одиссея» были сложены на малоазийском побережье Греции (где вероятно жил и родился Гомер) , заселенном ионийскими племенами, или на одном из прилегающих островов. Впрочем, гомеровский диалект не дает даже точных сведений о племенной принадлежности Гомера, так как представляет собой сочетание ионийского и эолийского диалектов древнегреческого языка. Существует предположение, что гомеровский диалект представляет собой одну из форм поэтического койнэ, сформировавшегося задолго до предполагаемого времени жизни Гомера. 
Традиционно Гомер изображается слепцом. Наиболее вероятно, что это представление исходит не из реальных фактов жизни Гомера, а представляет собой реконструкцию, характерную для жанра античной биографии. Поскольку многие выдающиеся легендарные прорицатели и певцы были слепыми (например, Тиресий) , по античной логике, связывавшей пророческий и поэтический дар, предположение о слепоте Гомера выглядело весьма правдоподобным. Кроме того, певец Демодок в «Одиссее» слепой от рождения [1], что также могло восприниматься автобиографично. 
Существует предание о поэтическом поединке Гомера с Гесиодом, описанное в сочинении «Состязание Гомера и Гесиода» , созданном не позднее III в. до н. э. , а по мнению многих исследователей, и значительно раньше [2]. Поэты якобы встретились на острове Эвбее на играх в честь погибшего Амфидема и читали каждый свои лучшие стихи. Царь Панед, выступивший судьей на состязании, присудил победу Гесиоду, так как тот призывает к земледелию и миру, а не к войне и побоищам. Впрочем, симпатии аудитории были на стороне Гомера. 
Кроме «Илиады» и «Одиссеи» Гомеру приписывается ряд произведений, несомненно созданных позднее: «гомеровы гимны» , комическую поэму «Маргит» и др. 
Значение имени «Гомер» (оно впервые встречается в VII веке до н. э. , когда Каллин Эфесский назвал его автором «Фиваиды» ) пытались объяснить ещё в античности, предлагались варианты «заложник» (Гесихий) , «следующий за» (Аристотель) или «слепец» (Эфор Кимский) , «но все эти варианты так же неубедительны, как и современные предложения приписать ему значение „слагатель“ или „аккомпаниатор“. <...> Данное слово в своей ионийской форме Ομηρος — практически наверняка реальное личное имя». [3]
самое главное:древнегреческий поэт. сочинил "Иллиаду" и "Одиссею"