Что такое общество благосостояния

1.

Сукупність людей, об'єднаних виробництва матеріальних благ на певному щаблі історичного розвитку, певними виробничими відносинами.

2.

Добробут - забезпеченість населення держави, соціальної групи або класу, сім'ї, окремої особистості матеріальними, фінансовими, соціальними і духовними благами.

Объяснение:

1- не было внешней угрозы, 2- Германия завоевала часть Италии и объявила себя преемницей Римской империи: король пытался закрепиться на новых землях, но терял авторитет в землях родных, 3- основным механизмом объединения страны в то время является раздача королем своей земли феодалам, а у германского короля уже был крайне маленький домен, раздавать было не чего, чтобы привлечь на свою сторону знать, он раздавал ей всевозможные привилегии, что привело к тому, что королевская власть ослабла и не имела ни военных, ни политических сил для противостояния крупным феодалам

Объяснение:

Революція 1848—1849 років у Австрійській імперії — буржуазно-демократична революція у Австрійській імперії, одна з європейських революцій 1848—1849 років. Задачами революції було встановлення громадянських прав та свобод, ліквідація феодальних пережитків. Окрім глибокої кризи політичної системи приводом до революції послужили міжетнічні протиріччя у багатонаціональній державі, прагнення народів імперії до культурно-політичної автономії. Фактично революція, що почалась у Відні, незабаром розпалась на декілька окремих національних революцій у різних частинах імперії.

Передумови

Австрійська імперія наприкінці правління Меттерніха (1815—1846) опинилась у стані глибокої кризи. Політична система, заснована на консервації старих порядків, підтриманні абсолютизму, централізації та всевладдя бюрократії, вже не відповідала вимогам часу: в Австрії та Чехії бурхливо розвивалась промисловість й банківська сфера, зміцнювалась національна буржуазія, розпочався культурний підйом народів імперії, що супроводжувався зростанням впливу інтелігенції та розвитком національних рухів. З 36 мільйонів громадян імперії австрійці складали меншість (трохи більше 20%), тоді як решта народів — угорці, чехи, італійці, поляки, хорвати, словаки, румуни, русини (українці) й словенці — перебували у підпорядкованому становищі, не мали національних автономій й підлягали політиці германізації. У 1840-х роках посилились національні рухи народів імперії, головною метою яких стали визнання національної мови та надання культурно-політичної автономії. Особливо широкого розмаху ці рухи набули у Ломбардо-Венеційському королівстві [1], Чехії [2] та Угорщині [3].