Відповідь:
У сфері науки Каразін виступав як багатогранний учений, новатор. У своїх роботах він звертав увагу на спільну історію та історію окремих країн, історію Росії і окремих її областей. Основна увага в своїй науковій діяльності він приділяв сільському господарству, вважаючи його економічною основою Росії . Він вирощував і створював нові сорти хлібних культур, а також рису, здійснював дослідження з удобрення ґрунтів, рационализировал різні пристрої для кращого просушування хліба, покращив так званий китайський молотильний верстат. Проводив експерименти над мінералами-барвниками і травами в результаті винайшов нові барвники. Разом з Алфьоровимрозробив простий б виготовлення високоякісного цементу. Значних успіхів він добився в виготовленні концентратів і поліпшення якості деяких продовольчих продуктів, зробив свій внесок в сфері консервації та збереження плодів. їм була розроблена технологія просушування плодів теплом водяної пари, завдяки якій просушений плоди залишалися чистими, смачними і довго зберігали свіжий запах [4] .
Пояснення:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Імена видатних історичних діячів кінця XVII - на початку XVIII) У чому ви бачите їхній внесок в історію України. ОЧЕНЬ НУЖНО ПОЖАЙЛУСТА
900 по 1300 роки населення Європи практично подвоїлось. Були освоєні великі території лісів і боліт, перетворених на орні землі, активно розвивались південь Англії, Фландрія, долина Сени, Луари і Рейну, ганзейські міста Німеччини, Італія. Тривав розквіт мистецтв і літератури, що почався з епохи Карла Великого, в Європі діяло зо двадцять університетів, густонаселені міста прикрашали величні готичні собори. Континент давно не знав серйозних воєнних катаклізмів, якщо не рахувати короткотривалого монгольского нашестя у 1240-х, котре зупинилось у Східній Європі.
Перші ознаки майбутньої кризи проявились у 1290 році, коли далась в знаки тенденція до глобального похолодання, — клімат став нестабільним, посушливі роки змінювались тривалими дощовими. У 1315-17 роки Європу, північніше Альп і Піренеїв, вразив Великий голод, який забрав мільйони життів.
На початку 1330-х років великого голоду зазнала і територія недавно завойованої монгольською імперією Юань держави Південна Сун, що викликало міграцію численних дрібних гризунів з пустельних рагіонів до місць проживання людей. В пустелі Гобі, поблизу сучасного монголо-китайського кордону, серед мишей, щурів, бабаків, зайців почалось поширення інфекційних хвороб, які через близькість до людей і вживання в їжу м'яса деяких з цих тварин, стали причиною епідемії невідомої хвороби — в 1331 році на території сучасної китайської провінції Хенань загинуло до 90% населення.
Близько 1335 року епідемія, як вважається більшістю вчених, чуми, разом із купецькими караванами досягла Індії, 1338-го — Середньої Азії, звідки перекинулась в пониззя Дону та Волги, в 1345 році спустошивши столицю Золотої Орди місто Сарай. Розділившись на два рукава, зі щурами і блохами чума в 1346 році досягла Криму, а через Кавказ в 1347 році — Близького Сходу. В Дамаску вимерла половина населення, у Сирії і Палестині — загалом до 40 відсотків. Величезна кількість паломників, шукаючи божого заступництва, кинулася в Мекку, куди принесла епідемію в 1348 році. Через безсилля перед невідомою хворобою, в Аравії розпочались переслідування євреїв, які «своєю присутністю накликали гнів Аллаха».
Того ж року чума вдруге вразила Мосул і Багдад, які перший раз постраждали п'ять років перед тим через епідемію, занесену з Середньої Азії.
З генуезькими торговими кораблями, які активно торгували з кримською Кафою, в 1347 році епідемія з Криму перекинулась в Константинополь, де за свідченням середньовічних хронік загинуло 90% населення, середземноморські міста Європи та Північної Африки. До 1349 року мор охопив Єипет аж по верхів'я Нілу і лише пустеля зупинила подальше просування чуми континентом.
Жервами епідемії стали і жителі островів — Сицилії, Сардинії, Корсики, Мальти та Мальорки, з якої чума поширилась Піренеями.
Карта поширення пандемії чуми
У листопаді 1347 року епідемія досягла Венеції, Генуї і Марселя, звідки швидко поширилась Францією: вже у січні 1348 року вона вразила тогочасну папську столицю Авіньйон у Провансі, де за три дні загинуло біля 1800 чоловік, 24 червня — Руан в Номандії, 20 серпня — Париж. У вересні вона досягла щойно завойованого англійцями Кале, звідки перекинулась на Британські острови, й до квітня наступного року поширилась усім півднем Англії.
У другому півріччі 1349 року чума лютувала вже в Ірландії та землях вздовж долин Рейну і Дунаю від Фландрії до Угорщини. З Німеччини вона наступного року поширилась Данією, Скандинавією, Польщею та Литвою, через Норвегію потрапила у Швецію, Ісландію і далі — в Гренландію, де фактично знищила останню колонію вікінгів. У 1352 році епідемія досягла території колишньої Русі, де, спустошивши Псков, Смоленськ, Київ, Чернігів, Переяслав і Суздаль, наступного року пішла на спад на великих необжитих просторах Східної Європи.
З невідомих причин епідемія чуми не торкнулась Богемії, Саксонії, Сілезії, Наварри, Фінляндії і деяких регіонів Баварії, Італії, Фландрії та Франції. В Азії мору уникли Корея і В'єтнам
Відсутність засобів боротьби з пандемією викликала панічний страх, люди намагались рятуватись втечею, кидаючи своє майно і непохованих мертвих родичів. На Кіпрі через страх перед нею було перебите все мусульманське населення острова, Європою з тих же причин прокотились єврейські погроми, особливо масові у Провансі, Ельзасі, Швейцарії та Німеччині
Т
Объяснение: