Хто є автором фрази «Якщо сталось так, що треба обдурювати, то це буду робити я

Я сделаю не таблицей, а списком. Смотри :

1. Отмена крепостного права 19 февраля 1861 года

Крестьяне получали свободу и право пользоваться своим имуществом, но всё равно помещики оставляли за собой большую часть или всю землю, то есть, не совсем выгодно получилось

2.Судебная реформа 1864 года

Суды стали всесословными, равными, открытыми, гласными, но всё же оставались сословные суды : Духовный, Волостной, Военный, к примеру

3.Реформы земского самоуправления 1864 года

Появлялись земства, ведали хоз.делами населённых пунктов

4.Реформа городского самоуправления 1870 год

В городах появлялись думы и управы

5.Реформа цензуры 1865 год

Отмена предварительной цензуры, свобода слова

6. Реформы образования 1863-1864 год ( не точно )

Появлялись женские учебные учреждения, институты получали автономию и в гимназии могли ходить дети низших сословий

7.Военная реформа 1861-1874

Там очень много, например, образование военных появилось, улучшение флота и оружия, набор резерва и т.п.

Надеюсь

Реформи 60–70-х рр., попри їх обмеженість, створили умови для економічного розвитку, уможливили, хоч і запізнілу, індустріалізацію. Її темпи в пореформений період були дуже високими. Особливо це відчувалось у Наддніпрянській Україні, де за кілька років сформувалися цілком нові галузі промисловості. Промисловий розвиток супроводжувався змінами і в інших сферах життя: всі головні міста сполучили між собою новоутворені залізниці, розгорталися процеси урбанізації, складалися нові суспільні верстви підприємців і промислових робітників тощо.

Проте політика імперського уряду не була розрахована на те, щоб Наддніпрянщина скористалася зі свого економічного розвитку. Дотримуючись традиційної політики використання економічного потенціалу українських земель задля задоволення загальноімперських потреб, російський уряд використовував для цього у пореформену добу нові форми.

Одним із них стали залізниці. Вони розглядалися як найзручніший засіб переміщення, в разі потреби, військових контингентів до будь-якого регіону імперії. Після завершення будівництва залізниць ними з Наддніпрянщини до центру імперії доправляли продукти й сировину, а звідти надходили готові вироби з російських підприємств. Внаслідок цього Наддніпрянщина втягувалася до загальноросійського ринку, відповідно до тієї ролі, яку їй визначила імперія.

Наприкінці ХІХ ст. Наддніпрянська Україна давала 26% загальноімперського прибутку, одначе на власні потреби використовувала не більше половини від цієї суми. Решта покривала потреби інших регіонів імперії. Засобом перекачування капіталів з українських губерній до центру стала також політика ціноутворення. Ціни на сировину, що відправлялася з Наддніпрянщини, були набагато нижчими, ніж вартість російських товарів, які надходили з імперського центру. Внаслідок цього українські капітали фінансували розвиток інших регіонів.

Використання економічного потенціалу Наддніпрянщини проявлялося також у тому, що пріоритет надавався тим галузям української економіки, які мали задовольняти імперські потреби (вугледобувна, металургійна, залізорудна), тоді як ті, що могли скласти конкуренцію російським підприємцям (легка промисловість), підтримки не одержували. Внаслідок цього швидкими темпами розвивалися сировинні галузі, а інші помітно відставали. Напередодні першої світової війни Наддніпрянщина давала 72% усього видобутку сировини в імперії та лише 15% виробництва готової продукції. Це стало свідченням того, що українська набула однобічного, залежного від центру характеру розвитку.

Економічна політика Російської імперії стосовно Наддніпрянської України у пореформений період не зазнала змін за своєю сутністю, а лише змінилася за формою, відповідно до нової історичної ситуації.

Объяснение: