Прочитайте спогади. 1. Як відбувалося переселення кримських татар? Чому це стало можливим у державі, яка проголошувала Конституцією осно- вні соціально-економічні права громадян: на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення в старості, у разі хвороби чи втрати працездатності, на освіту, рівноправ- ність жінки і чоловіка, рівноправність громадян незалежно від їхньої національності та раси? 2. Чому дії сталінського режиму щодо кримськотатарського та інших народів Криму є злочинними? 3. Про що свідчить зміна 90 % назв Криму на російські? 4. Як склалася доля авторки спогадів на чужині? 5. Що мали відчувати депортова- ні? У чому трагедія кримськотатарського народу? 6. Дайте оцінку цій акції сталін- ського режиму. 7. Якою, на вашу думку, була справжня мета депортації кримських татар із Криму? «Я, Айше Читак, кримська татарка, 1928 року народження, уродженка села Ай-Васил (у 1945 р. перейменоване на село Василівка. – Авт.) Ялтинського району. Батько мій, Мустафа Читак, помер у 1933-му голодному році. Нас у матері, Бейє Читак (1895 р. н.), залишилося дев’ятеро дітей. У батька була невелика справа, що дало можливість збудувати двоповерховий будинок. Була величезна присадибна ділянка, яка нас і годувала. Окрім того, ми працювали в колгоспі й отримували трудодні. Старші сестри ще до війни вийшли заміж, але у воєнні роки всі зі своїми дітьми жили з нами. 18 травня, годині о 4-й ранку, нас розбудили озброєні солдати. На збори дали п’ятнадцять хвилин, сказали, що можемо взяти найцінніше, але навіть подушку не дали забрати, мовляв, це вам не знадобиться. Мама одягла пальто брата й взяла тільки лампу. Зібрали нас під дулами автоматів. Потім разом із сестрами, племінниками (нас було 14 осіб) та односельцями повели туди, де зібралося все село. І всіх пішки погнали в Дерекой (в 1945 р. перейменоване на село Ущельне. – Авт. Коли проходили повз наш будинок, було видно, що там уже хтось хазяйнував, шукали цінні речі. У Дерекої повантажили на машини й відвезли до Бахчисарая, де завантажили у вагони для худоби та відіслали в невідомому напрямку. Вагони з людьми охороняв озброєний конвой із собаками. Харчувалися абияк, гарячої їжі не було, навіть окропу... В туалет ходили на зупинках під вагони. У вагонах люди помирали від голоду та хвороб, їх ніхто не ховав. На станціях померлих залишали уздовж залізниці. Нас привезли до Середньої Азії, в Узбекистан. За нами приїхали люди з місцевого насе- лення на великих гарбах, поселили в глинобитних приміщеннях з дахами, що протікали, де не було підлоги. В одній кімнаті селилися по 15 осіб. Це було в селищі Беш-Капа Ургутського району Самаркандської області. Через погану воду люди хворіли на малярію. Я теж захворіла на малярію... Хто працював у колгоспі, отримував на трудодні лише редьку та кукурудзу. Борошна, кру- пи, звичайно, не було. Багато хто помирав від голоду. Це були діти та люди похилого віку. Ми ж врятувалися тим, що вміли шити і в’язати. В’язали шкарпетки, за це добували трохи борош- на на базарі, щоб іноді пекти коржі. У нас померла від хвороби племінниця трьох років. Спілкуватися з родичами ми не могли. Ходили відмічатися в МГБ. Потім переїхали до Са- марканда. Навчатися можливості не було. Треба було працювати, якось утримувати себе та своїх близьких. У Самарканді нас всіх посилали копати канал, де ми возили землю й босими ногами місили глину. Звідси у багатьох ревматизм та інші хвороби. Спали на соломі. Вчитися чи навчати дітей рідною мовою було неможливо. Діти могли вивчати рідну мову тільки в родині. Обговорювати питання повернення до Криму було важко: активістів завжди переслідували, викликали в спецоргани, саджали в тюрми» (спогад від 11 листопада 2009 р.).Депортаціякримськотатарського населення розпочалася о 3-й годині ранку 18 травня 1944 р. і завершилася до вечора 20 травня (йдеться про першу, наймасовішу хвилю). Після депортації кримських татар упродовж червня – липня 1944 р. з Криму депортували 12 628 болгар, 16 006 греків, 9821 вірменина, а також 3652 іноземнопідданих (турків, греків, іранців, італійців, румун, австрійців та ін.). Разом з ними були виселені й місцеві жителі Криму – роми.

Першою прикордонною сутичкою між Німеччиною та Радянським Союзом стала грандіозна танкова битва в районі міст Луцьк, Дубно, Рівня, Броди, що тривала до 29 червня. В її результаті просування Німеччини було затримано на тиждень, однак втрати Південно-Західного фронту були величезними.

Інша сутичка сталася на радянсько-румунському кордоні. На початку липня 1941 року війська Німеччини, Угорщини та Румунії перейшли в рішучий наступ проти Південного фронту. Уже 8 вересня 1941 року біля Умані були оточені й розгромлені війська Південного фронту. В результаті радянська армія втратила понад 100 тисяч вояків, а німецько, угорсько, румунська армія вийшла до Дніпра на південь від Києва, згодом знищивши повністю Південний фронт.  

Також жорсткий бій за Одесу та Київ, в результаті яких ці міста були окуповані Німеччиною ( це найважливіші прикордонні та оборонні бої Червоної армії в 1941 році в Україні ).

Объяснение:

Гай Ю́лий Це́зарь Октавиа́н А́вгуст[комм. 1][6] (лат. Octavianus Augustus [ɔktaːwiˈaːnʊs au̯ˈgʊstʊs], при рождении — Гай Окта́вий Фури́н, Gaius Octavius Thurinus; 23 сентября 63 года до н. э., Рим — 19 августа 14 года н. э., Нола) — древнеримский политический деятель, основатель Римской империи. 13 раз занимал должность консула (43 год до н. э., 33 до н. э., ежегодно с 31 до 23 до н. э., 5 до н. э., 2 до н. э.), с 12 года до н. э. — великий понтифик, с 23 года до н. э. обладал полномочиями трибуна (tribunicia potestas), во 2 году до н. э. получил почётный титул «отец отечества» (pater patriae).

Происходил из незнатной богатой семьи, приходился внучатым племянником Цезарю. В 44 году до н. э. был усыновлён им по завещанию и оказался в центре политической жизни Римской республики, пользуясь поддержкой многих сторонников Цезаря. В 43 году до н. э. вместе с цезарианцами Марком Антонием и Марком Эмилием Лепидом создал второй триумвират для борьбы с общими противниками. После побед над Марком Брутом и Секстом Помпеем между триумвирами началась борьба за власть, завершившаяся войной между Антонием и Октавианом.

В 27—23 годах до н. э. Октавиан сконцентрировал в своих руках ряд обычных и чрезвычайных должностей, позволивших ему управлять Римским государством, избегая установления открытой монархии. Для характеристики нового строя используется термин «принципат», а Октавиан считается первым императором в современном смысле этого слова. За время своего правления Октавиан значительно расширил границы Римского государства, включив в его состав большие территории на Рейне и Дунае, в Испании, а также Египет, Иудею и Галатию. Проведение активной внешней политики стало возможным благодаря развитию экономики, освоению провинций и военной реформе. Правление Октавиана ознаменовалось уменьшением влияния сената на римскую политику и зарождением культа императора (среди проявлений последнего — переименование одного из месяцев в август). Поскольку у императора не было сыновей, в течение своего правления он рассматривал различных возможных наследников. В конце концов, он оставил власть своему пасынку Тиберию, а основанная Августом династия Юлиев-Клавдиев правила Римской империей до 68 года.

Содержание

1 Происхождение

2 Обстоятельства рождения, детство и юность

3 Борьба за наследство Цезаря

3.1 Весна — осень 44 года до н. э.

3.2 Мутинская война

4 Второй триумвират

4.1 Основание триумвирата. Проскрипции

4.2 Кампания в Греции. Битва при Филиппах

4.3 Перузинская война. Соглашение в Брундизии

4.4 Война с Секстом Помпеем. Продление триумвирата

4.5 Второе столкновение с Антонием. Битва при Акции и завоевание Египта

5 Власть Октавиана

5.1 Установление принципата

5.2 Проблема наследования

5.3 Октавиан и сенат

5.4 Октавиан и выборы магистратов

6 Правление

6.1 Внешняя политика Рима

6.2 Военные реформы

6.3 Провинциальная политика

6.4 Экономическая политика

6.5 Политика «восстановления нравов»

6.6 Религиозная политика

6.7 Культ императора и сакрализация Августа

6.8 Строительная деятельность. Благоустройство Рима

7 Семья

8 Смерть

9 Итоги правления. Наследие

10 Личность Октавиана

10.1 Внешний вид

10.2 Характер, привычки, взгляды

10.3 Литературная деятельность. Покровительство писателям и поэтам

10.4 Здоровье

11 Октавиан Август в культуре

11.1 Образ Октавиана в истории

11.2 Изучение деятельности Октавиана в историографии

12 Примечания

13 Литература

14 Ссылки

Происхождение

Бюст римлянина, отождествляемый с Гаем Октавием, отцом императора

Отец Октавиана, Гай Октавий, происходил из богатого плебейского рода, принадлежавшего к всадническому сословию. В Риме был известен плебейский род Октавиев, якобы уходивший корнями в царскую эпоху. Его представители занимали высшую должность консула в 128, 87, 76 и 75 годах до н. э. Впрочем, степень родства будущего императора с этими Октавиями неясна: некоторые историки принимают версию Светония, биографа Октавиана, о том, что предки императора и Октавии-консулы были потомками двух разных сыновей Гнея Октавия Руфа, квестора 230 года до н. э.,[7] но другие исследователи считают их родство вымыслом сторонников Августа, желавших придать императору более солидную родословную[8].

Предки Октавиана происходили из Велитр (современные Веллетри) недалеко от Рима и занимались банковскими операциями. Семья была хорошо известна в этом городе, и в их честь там даже была названа улица[9]. Принадлежность к сословию всадников была свидетельством богатства семьи. Тем не менее, Октавии не относились к римской элите — нобилитету. Из-за этого оппоненты Октавиана попрекали его незнатным происхождением, а сам он впоследствии старался дистанцироваться от своего имени. Марк Антоний даже утверждал, будто прадед Октавиана был вольноотпущенником, но это наверняка неправда[10].

.

 

Объяснение: