Біліміңді шыңда: 1. Картадан Батыс Түрік және Шығыс Түрік қағанаттарына қандай аймақтарқарағанын анықта.2. «Он оқ» елі атауының мағынасын түсіндіріп бер.3. 11-беттегі билік иелерінің кімдер екендерін сипаттап айтып бер.

Договоры новгородцев с князьями

Приглашая к себе князей, граждане Великого Новгорода заключали с ними договоры (ряды). Новгородскими рядами, в которых излагались принимаемые выбранным князем обстоятельства, и определялось его значение в местном управлении. Неясные следы таких договоров, скреплявшихся крестным целованием со стороны князя, появляются уже в первой половине XII в. Позднее они яснее обозначаются в рассказе летописца. В 1209 г. жители Великого Новгорода усердно великому князю Всеволоду суздальскому в его походе на Рязанскую землю. В награду за это Всеволод сказал новгородцам: «Любите, кто вам добр, и казните злых». При этом, добавляет летописец, Всеволод дал новгородцам «всю волю и уставы старых князей, чего они хотели». Итак, Всеволод восстановил какие-то старые уставы князей, обеспечивавшие права новгородцев, и предоставил городу судебную власть в известных делах, точнее, право самовольной расправы с неугодными согражданами. В 1218 г. из Великого Новгорода ушел правивший им Мстислав Мстиславич Удалой, князь торопецкий. На место его прибыл его смоленский родич Святослав Мстиславич. Этот князь потребовал смены выборного новгородского посадника Твердислава. «А за что, – с новгородцы, – какая его вина?» «Так, без вины», – отвечал князь. Тогда Твердислав сказал, обращаясь к вечу: «Рад я, что нет на мне вины, а вы, братья, и в посадниках, и в князьях вольны». Тогда вече сказало князю: «Вот ты лишаешь мужа должности, а ведь ты нам крест целовал без вины мужа должности не лишать». Итак, уже в начале XIII в. князья крестным целованием скрепляли известные права новгородцев. Условие не лишать новгородского сановника должности без вины, т. е. без суда, является в позднейших договорах одним из главных обеспечений вольности Великого Новгорода.

Льготы, которых добились новгородцы от князей, излагались в договорных грамотах. Первые договорные грамоты, в которых излагались политические льготы Новгорода, дошли до нас от второй половины XIII в. Их три: они содержат в себе условия, на которых правил Новгородской землей Ярослав Ярославич тверской. Две из них написаны в 1265 г. и одна – в 1270 г. Позднейшие договорные грамоты с некоторыми изменениями и прибавками повторяют условия этих договоров с Ярославом. Изучая их, мы видим основания политического устройства Новгорода, главные условия его вольности. Здесь новгородцы обязывают князя целовать крест, на чем целовали деды и отцы и его отец Ярослав. Главное общее обязательство, падавшее на князя, состояло в том, чтобы он правил, «держал Великий Новгород в старине по пошлине», по старому обычаю. Значит, условия, изложенные в грамотах Ярослава, были не нововведением, а заветом старины. Договоры определяли: 1) судебно-административные отношения князя к городу, 2) финансовые отношения города к князю, 3) отношения князя к новгородской торговле.

Объяснение:

ответ: перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони.

Із Театром корифеїв також пов'язані імена М. Заньковецької, П. Саксаганського.

Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.

В 1901 у Києві вийшла книга «Корифеи украинской сцены», яку через цензуру, написали анонімно провідні українські інтелектуали. У ній Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Івана Тобілевича та інших уперше назвали корифеямиукраїнського театру. Цей дещо поетичний термін став нерозривним з театром.

У 1881 році після довгих років боротьби корифеїв українці одержали можливість ставити вистави українською мовою. При всіх обмеженнях і умовностях (перед кожною українською виставою мусила відбутися російська) цей крок міністерства внутрішніх справ все-таки легалізував український театр.

У 1885 році єдина досі театральна трупа розділилася: Марко Кропивницький зі своїми акторами відокремився від Михайла Старицького і його прихильників. Обидва колективи відразу ж почали самостійне творче життя.

Скрізь, де українські актори давали вистави, вони мали незмінний успіх.

1907 р. Миколі Карповичу Садовському вдалося відкрити в Києві постійний Український театр.

У репертуарі театру були такі вистави, як «Запорожець за Дунаєм», «Продана наречена», «Галька», «Катерина», «Енеїда» Котляревського. Сміливою перемогою стала постановка українською мовою «Ревізора» Гоголя.

Микола Садовський зробив свій стаціонарний театр по-справжньому народним не тільки в репертуарі, але й у доступності його відвідування. Ціни на квитки були значно нижчими за інші київські театри.

Театр Садовського проіснував сім років, до початку Першої світової війни (1914 рік), коли владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.

Объяснение: