Название именной переписи податного населения в России XVIII века когда учитывалось мужского население податных сословий

На Руси регулярный подтверждённый учёт населения начался во времена монгольского нашествия. Учёт в то время был похозяйственным: подсчитывались для обложения данью дома, или «дымы». Первая перепись, произведённая монголами относится к 1245 году. Вслед за ней было произведено ещё три переписи: в 1257, 1259 и 1273 годах. Переписи не были всеобщими, так как они не включали часть населения, освобождённую от обложения. Летописи древнейшего периода подчёркивают, что хотя ордынцы и «изочтоша всю русскую землю», однако «не чтоша попов, чернцев и кто служил святым церквам», то есть ту привилегированную категорию населения, которая была освобождёна от взимания дани.

Необходимость превращения похозяйственных записей в юридический документ обуславливала собой правильность записей, подтверждением со стороны облагаемого дома-хозяйства. Далеко не всегда в «числах» правильно воспроизводились элементы хозяйства и по признанию летописца, «творяху бо себе бояре добро, а меньшим бе зло», что вызывало протесты облагаемых и необходимость повторных описаний.

На Руси в XIV-XVI веках имели место земельно-хозяйственные описания. Результаты их фиксировались в так называемых писцовых книгах. Значение писцовых книг, как документов, на основе которых производится обложение, усиливается, но они начинают носить характер поземельных описей.

Охват явлений хозяйственной жизни был очень широк — от сведений о башнях городских кремлей до известий о породах промышляемой в озёрах рыбы. Тем не менее, писцовые описания всё же не были учётами населения. В ходе их выявлялись только владельцы дворов.

Данные поземельных описей могли служить лишь временными источниками определения обложения. Торговые и промысловые занятия оставались при такой системе без обложения, что было не выгодно государственному фиску и обуславливало необходимость отыскивания новых единиц обложения. Такой единицей стал двор.

Писцовые книги занимают почётное место в ряду предшественников современной статистики. В них можно найти массу интереснейших сведений о хозяйстве Руси того времени. Конечно, данные их плохо систематизированы. Необычна и форма изложения: абзацы распространяются на несколько страниц, вызывая желание остановится и передохнуть.

Найменш поширеною кризою дослідник вважає кризу типу С. При ній поряд з падінням інтенсивності виконання релігійних обов`язків простежується послаблення емоційного зв`язку з Богом. Виникає відчуття покинутості. Фактори, які її спричинюють: драматичні ситуації, надмірне занурення у світські проблеми та оточення, занедбання релігійних обов`язків. Як і в попередніх двох кризах, знання причин цієї проблеми сприяє успішному її подоланню. Молитва, ретельність при виконанні релігійних обов`язків, спілкування з людьми, які подають хороший приклад, до вийти з кризи цього типу.

Криза типу D ніби підсумовує усі попередні – вона поєднує в собі їхні найяскравіші ознаки (догматичні сумніви, занедбання обов`язків, зменшення емоційного зв`язку з Богом, негативне ставлення до Церкви й духовенства). Цю кризу можуть спричинити надмірне захоплення світським життям, зміна середовища. Вона виникає і зникає повільно, характеризується сильною інтенсивністю, однак, переживши її, людина може виробити в собі крайні релігійні принципи.

Загалом виділяють два шляхи виходу з різного роду криз: позитивний і негативний. Тому криза, зокрема і релігійна, не є вироком, а радше випробуванням на міцність і можливістю розвитку.

Не слід однак легковажити і загрозою, яку несе релігійна криза. Втікаючи від цієї проблеми, намагаючись забути про її прояви, жити так, ніби нічого не відбувається, витіснивши її на задвірки підсвідомості, ми ризикуємо все більше й більше занедбувати своє духовне життя аж до крайнощів атеїзму чи апостазії, коли навіть думка про релігію стане нам нестерпною.

Для відрізка часу починаючи з 1136 року і закінчуючи 1478 роком, коли Новгород втратив (в результаті перемоги великого князя московського Івана III Великого над новгородцями в московсько-новгородської війні 1477-1478 рр.) Політичну самостійність, по відношенню до Новгородської землі прийнято застосовувати термін « Новгородська республіка »(уряд останньої використовувало позначення Пан Великий Новгород).

если на русском нужно вот:

Для отрезка времени начиная с 1136 года и заканчивая 1478 годом, когда Новгород утратил (в результате победы великого князя московского Ивана III Великого над новгородцами в московско-новгородской войне 1477—1478 гг.) политическую самостоятельность, по отношению к Новгородской земле принято применять термин «Новгородская республика» (правительство последней использовало обозначение Господин Великий Новгород).